Дмитро ВОЗНИЙ: «Зараз, як і раніше, легких опонентів немає» : Київщина футбольна

Дмитро ВОЗНИЙ: «Зараз, як і раніше, легких опонентів немає»

23.04.2026 Київщина футбольна

Герой центрального матчу туру — про Чемпіонат Київщини, нинішній і той, що залишився в пам’яті.

— Доброго дня, Дмитре. Давайте знайомитися. Звідки ви родом, як і де долучилися до футболу, хто був першим тренером?

— Я народився в Києві. Любов до футболу прийшла від батька, кожного вікенду ми дивилися телетрансляції Серії «А», матчі «Мілана» з Шевченком і не тільки. Напевно, саме ті перегляди й відіграли головну роль. І коли мій сусід, старший на три роки, заграв у дитячій школі «Зміна», то батько, який спостерігав за нашими дворовими баталіями, відвів і мене туди. Набір хлопчаків 1996 року народження проводили Сергій Вікторович Солдатов та Іван Ігорович Вісик. Я вже на першому тренуванні зрозумів, що мені подобаються і команда, і тренери — так і почалася моя футбольна кар’єра:)

— Свого часу Дмитро Возний уже був на видноті в обласному чемпіонаті. Непогана результативність у «Межигір’ї», титул князя стрільців-2018. Що і кого згадуєте з тих часів?

— Однозначно, «Межигір’я» дало мені дуже багато — саме там я перейшов з юнацького футболу до змагання дорослих. І досі з особливою душевною теплотою згадую команду, тренерів, колектив у найкращому розумінні цього слова. Відчував, що мені довіряють, усвідомлював, що зростаю як футболіст. Не забуду ні Романа Пахолюка, який навіть після мого хет-трику вказував на недоліки й слабкі місця, ні Олександра Гончарука, який, як і годиться справжньому капітанові, умів тримати команду в оптимальному настрої завдяки балансу між досвідченими та молодими гравцями. Топовий час, шкода лишень, що так і не вийшли в призери, хоча ледь не кожного сезону були близькими до цього.

— А якою побачили Лігу Київщини після значної перерви?

— З висновками не поспішаю, бо встиг зіграти хіба що півтора матчі. Але вже зрозумів, що зараз, як і раніше, легких опонентів немає, усі в безкомпромісній боротьбі, з бажанням здобути три очки. Принаймні і Кодра, і Калинівка давали достатньо непоганий темп і не мирилися з поразкою до завершальної секунди.

— Ваш гол приніс перемогу «Титану» в особливому протистоянні — з чемпіоном. Інтуїція спрацювала, чи то була командна заготовка?

— Так, особливо радий, що зміг забити в Калинівці — важливий виграш команди, дуже важливий. Там, як на мене, спрацювала домашня заготовка, бо ми заздалегідь особливо ретельно готувалися до виступу саме на калинівському стадіоні і я мав завдання зіграти по передньому захиснику, не дати йому можливості розрядити ситуацію. Як наслідок, серія рикошетів — і м’яч опинився в мене. Скоріше заготовка, хоча й інтуїція зіграла свою роль. Кажуть — щастить сильнішому, так і сталося:)

— Що скажете про матч у цілому?

— Дуже напружений матч. У таких випадках основними стають не техніка чи тактика — характер. А «Титан» з характером! Налаштувалися на гру, забили швидкий м’яч і, незважаючи на відчайдушні спроби господарів відігратися — вони були по-справжньому серйозними, — вистояли і заслужено виграли. Радий? Не те слово!

— «Титан» піднявся на друге місце, реально претендує на чемпіонство, але конкуренція квартету кандидатів у медалісти зашкалює. Яким уявляєте фініш, Дмитре?

— Конкуренція в боротьбі за перше місце нинішнього сезону неабияка. Зрозуміло, маємо сфокусуватися на тих матчах, які залишилися в нас на фінішній прямій, і взяти в них максимальну кількість очок. А там уже все залежатиме від футбольного Бога — можливо, конкуренти пригальмують, зіграють унічию чи взагалі програють. Хочу тріумфу своєї команди і зроблю задля цього все можливе.

— Як опинилися в новій для себе команді, як прийняли вас там? Сподобався колектив?

— Я не грав майже три роки:) Олексій Майборода, наш воротар, якось запросив потренуватися з медійною командою. Там я знову відчув бажання грати, трохи набрав спортивної форми, насолодився перемогою — так і виникла думка повернутися до змагань обласного рівня. Олексій порекомендував мене «Титану», мене тепло прийняли, по-справжньому підтримали. Колектив топ, усі заряжені на боротьбу, усі прагнуть перемагати.

— Два матчі, результативний асист і забитий м’яч, обидва — вирішальні. Такий початок — мрія:) Завдяки чому і кому він став реальністю, Дмитре?

— Початок і справді непоганий. Довіра тренера, підтримка колективу, внутрішня психологія, особисте бажання, насправді величезне, — усе це разом і допомогло. І все-таки це початок, не більше. Основні матчі попереду, і тепер усе вже залежатиме від мене, від моїх зусиль.