Золотий ювілей : Київщина футбольна

Золотий ювілей

17.10.2011 Київщина футбольна

Пятдесят років тому київське «Динамо» вперше в історії виграло союзний чемпіонат. Це ми тепер усвідомлюємо, що Віктор Каневський і його партнери змагалися в елітному турнірі міжнародного рівня. Як за класом, так і за складом учасників.

І виграти його було не набагато простіше, аніж єврокубкові перегони. Символічно, що саме київське «Динамо» першим на одній шостій суходолу домоглося цього подвійного тріумфу, ставши ще й першою немосковською камандою, що зійшла на вершину в чемпіонаті СРСР.

Стрижневими, як на мене, були три матчі на шляху до Великої перемоги. Гостини в Тбілісі, де до того кияни не вигравали жодного разу. «Швидкий» гол Біби і віртуозна гра Макарова на останньому рубежі забезпечили українцям унікальний на ті часи результат. Історична виїзна нічия з основним конкурентом — московським «Торпедо», коли Турянчик, який повернувся в стрій після тривалої хвороби, забив мяч у падінні буквально з людської гущавини, що скупчилася в площі воріт автозаводців. І домашній поєдинок з «Авангардом» із Харкова, коли киян могла задовольнити лише перемога, а слобожанців, які мріяли про майстрівське звання, — навіть нічия. Футболісти залишали поле побитими і скривавленими, поглядаючи на табло, де світилися безкомпромісні нулі, коли з радіодинаміка пролунало заповітне: «Київ — чемпіон!». Це наспіло повідомлення про сенсаційну поразку «Торпедо» в Ташкенті, і 17 жовтня 1961 року стало для «Динамо» воістину золотим!

«Розвал імперії почали ми!» — легендарний Олег Базилевич, звичайно, мав слушність, наголошуючи саме на цьому аспекті в розмові зі мною двадцять років тому. Бо футбол, як ніщо інше, віддзеркалює життя з істинною точністю та далекоглядністю.

А як склалися долі футбольних першопрохідців?

Видатним тренером світового рівня став Лобановський. Працювали з командами вищої ліги та збірними різних країн Базилевич, Войнов, Каневський, Сабо і Біба. Слави найкращого селекціонера союзного зразка зажив Сучков. Відомими дитячими наставниками стали Ануфрієнко та Кольцов. Організатором народної гри всеукраїнського масштабу був Макаров. Піднімав масовий футбол на Закарпатті Турянчик. Зайцев мав авторитет віртуозного дамського перукаря. Щегольков більш як чверть століття керував столичними закладами громадського харчування. А Трояновський до поважних років працював на великому колись заводі «Більшовик»…

По різному склалася й доля тренерів. Соловйов, не вірячи в перспективу «Динамо», повернувся до Москви, і ніколи більше на справді високий рівень так і не вийшов. Терентьєв після Києва без успіху самостійно тренував «Металіст» у Харкові, а потім довго працював у Москві функціонером і дитячим тренером. А Коман пройшов славний динамівський шлях під проводом свого колишнього партнера Лобановського.

Герої 1961-го

Тренери команди: В’ячеслав Соловйов, Віктор Терентьєв, Михайло Коман.

Воротарі: Олег Макаров (29 матчів), Леонід Клюєв (4).

Оборонці: Микола Кольцов (28), Володимир Щегольков (22), Анатолій Сучков (25), Володимир Анфрієнко (15), Віль Щербаков (12), Володимир Єрохін (2).

Напівоборонці: Йожеф Сабо (27-3 голи), Юрій Войнов (21-3), Василь Турянчик (9-1), Віктор Серебряников (29-4), Володимир Сорокін (3), Віктор Пєстриков (1).

Нападники: Олег Базилевич (26-10), Віктор Каневський (26-18), Андрій Біба (17-5), Валентин Трояновський (15-2), Валерій Лобановський (28-10), Микола Каштанов (11-1), Ігор Зайцев (8-1), Валерій Веригін (3).