Змінив м`яча на свисток : Київщина футбольна

Змінив м`яча на свисток

23.04.2016 Київщина футбольна

Андрій Анатолійович КОВАЛЬ (06.12.1983, Біла Церква). Перший тренер — Г.К.Дугін. Команди: «Рігонда» (Біла Церква) — з 2002 року «Рось», «Арсенал» (Харків), ФК «Харків», «Металіст» (Харків), «Геліос» (Харків), «Закарпаття» (Ужгород), «Арсенал» (Біла Церква), «Нафтовик» (Охтирка), «Інтеграл» (Синява), ФК «Зміїв». Віце-чемпіон першої національної ліги 2005 року.

Змінив м`яча на свисток Футбол увійшов у його життя ще до школи. Шестирічним малюком Андрій потрапив до спортивного закладу, фаховий тон у якому задавав легендарний Віталій Васильович Краснощоков. Першим тренером майбутнього вищолігового форварда став колишній футболіст захисного амплуа Григорій Костянтинович Дугін, якого підміняв епізодами Віктор Кирилович Голубєв.

Ігрове амплуа Ковалю визначили одразу і безповоротно: швидкий і стрибучий, він був народжений забивати м`ячі. Однак, на відміну від ровесників, футбол став для хлопця не просто грою, а способом заробляти на хліб. Це він усвідомив змалечку. Батько полишив родину, коли Андрій лише спинався на ноги, тому бажання забезпечити маму всім необхідним виявилося головним уже в дитинстві…

Кумиром юнака був земляк Андрій Зав`ялов, який грав у київському «Динамо». Та й своєрідний компас у футбольному просторі мав не лише білоцерківське походження, а й конкретне ім`я. Старший за нього хіба що на два роки Андрій Бойко став яскравим зразком для наслідування. Невзабарі вони набули статусу професіоналів-одноклубників.

У друголіговій «Рігонді» Коваль дебютував у домашній зустрічі з армянським «Титаном» 11 червня 2001 року, маючи 17 років і 187 днів. А свій перший гол у першості країни він провів у квітні наступного року іллічівському «Портовику». Цікаво, що той влучний удар так і залишився для юнака єдиним у складі «Рігонди». Бо восени 2002 року один з найобдарованіших білоцерківських гравців пішов у футбольний світ. До речі, одночасно з Андрієм Бойком. Євген Красников, який стане широко знаним у країні за працею в харківському «Металісті», покликав Андрія Коваля до харківського «Арсеналу», де хлопець зустрівся з іншим вихованцем Київщини футбольної Сергієм Карпенком і зовсім трохи розминувся в часі з Олександром Кучером, який колись на зоряному шляху до національної команди України набував «дорослого» досвіду в чемпіонаті пристоличного Києво-Святошинського району. Разом із Андрієм, до речі, слобожанським каноніром став і симпатичний бразилець Андерсон Рібейру — майбутня легенда «Арсеналу» з Харкова…

Сезон 2003/2004 років юнак із столичного регіону ознаменував 30 матчами та сімома голами в першоліговій канонірській дружині. А ще за рік, виступаючи під проводом Геннадія Литовченка, доплюсував до стрілецького доробку наступні сім забитих м`ячів (найкращий показник у команді) і разом з одноклубниками, серед яких уже був і бориспілець Андрій Оникієнко, завоював срібну медаль першості країни та путівку до вищої ліги.

На превеликий жаль, «Арсенал» елітним не став. Його місце посів новостворений ФК «Харків», і Красников, який перебрався туди слідом за Литовченком, покликав за собою й Коваля. Осінь 2005 року виявилася знаковою для нашого земляка: 12 липня він зіграв першолігову прем`єру в домашній зустрічі з «Кривбасом», замінивши Олександра Гладкого, а 25 вересня забив на 90-й хвилині донецького матчу з «Металургом» рятівний м`яч — 1:1, додавши до нього невдовзі й другий влучний удар у чемпіонаті країни.

Однак Харків футбольний знову залихорадило, і Коваль у черговий раз пристав на пропозицію Красникова, перебравшись тепер уже до «Металіста». Хоча зіграти йому поталанило лише за молодіжку, два з половиною сезони, проведені в основній слобожанській команді, марними не були. Шкода лишень, що травми пригальмували фахове сходження Андрія. Надалі були різні колективи і різні завдання (допоміг він, до слова, й новому представникові малої батьківщини — білоцерківському «Арсеналу»), але незмінним залишився особливий настрій в матчах з ФК «Харків», якому Коваль забивав майже завжди (для білоцерківців, зокрема, — в обох календарних матчах).

Під завісу кар`єри він ще став бронзовим призером чемпіонату Київської області, виступаючи за небайдужий для нього і до цього «Інтеграл», а потім, потерпаючи від болю в коліні, змінив м`яча на суддівський свисток. На тридцятому році життя Андрій Коваль спробував різко змінити свою футбольну долю: він уже проводить матчі ДЮФЛ України та чемпіонату Харківської області як арбітр. Там, у слобожанській столиці, вихідець із Київщини облаштував і свою оселю, де на нього завжди очікують дружина Юля та донечка Аринка, а також на стадіоні місцеві дітлахи, котрих навчає футбольним азам обдарований та небайдужий молодий чоловік з Білої Церкви.

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)