Заколосилася «Нива» золотом

Спогад про перший чемпіонат області за часів Незалежності — розділ з нової книжки Олеся та Валерія Валерків «Чемпіони Київщини футбольної».

 

 

 

Чемпіонат області 1992 року був експериментальним і перехідним одночасно. 64 вищолігові матчі відбулися впродовж 77 днів з 22 березня по 7 червня. Куций часовий період  обумовлювався необхідністю переведення тепер уже національного футбольного господарства на нову календарну систему «осінь-весна», а отже, черговий змагальний сезон – 1992/1993 років – мав початися в серпні.

Проводив чемпіонат обласний футбольний клуб, утворений ще 1989 року як найперший в тодішньому Союзі госпрозрахунковий з правами обласної федерації.  Очолював спортивну громадську організацію Микола Кирсанов, а його найближчими помічниками були Петро Безносенко, Олександр Щанов, Дмитро Городецький, Микола Дробот, Ігор Качар і Юрій Покровський.

Учасниками вищолігових перегонів стали дванадцять команд – шість з них виступали до цього в республіканському чемпіонаті КФК, інші – мали необхідні умови для розвитку. Проводити повноцінний двоколовий турнір не було часу, тому організатори розподілили учасників на дві рівнозначні групи. За перемогу нараховували по три очки, за нічию – одне, а за неявку, навпаки, очко віднімали. Титул найсильнішого мали розіграти переможці груп у двох зустрічах з роз’їздами, а команди, що фінішують  в своїх шістках другими, отримували право боротися на тих же засадах за третій приз чемпіонату.

Організатори сформували групи за територіальним принципом, але й з урахуванням ігрових і матеріальних можливостей суперників. Як наслідок, у другій групі склад учасників виявився рівнішим і конкуренція там була гострішою. Хоча на загальний підсумок змагань, як стверджують фахівці, це не вплинуло: виграли саме ті, хто й мав насправді виграти за потенціалом.

У групі «А» боротьба за першість розгорілася між ірпінцями, з якими працював якраз у рік свого полудня віку Віктор Удалов,  і миронівцями, котрі під проводом амбіційного Володимира Коломійця поступово піднімалися на пік свого турнірного сходження. ФК «Ірпінь» об’єднав місцевих вихованців, найвідомішими  з-поміж яких були, либонь, Осадчий, Вашуленко, Галієвський, Косал, Андрієвський і Бабійчук, а чи не єдиним насправді широко знаним легіонером – киянин Шаменков. А миронівська «Нива», навпаки, зробила ставку на вихованців з інших регіонів – кияни Терновий, Отльотов, Старков і Шачко, білоцерківець Нестеровський та богуславець Щибря, Ластівка з Лубен, Варжиленко з Нікополя, Гура з Канева, Кальян з Дніпродзержинська, котрих органічно доповнили місцеві зірки Оберемок, Лагода, Симоненко, Ярошенко, Кирпиков і зовсім юний Запара.

Бородянський «Здвиж», очолюваний граючим тренером Анатолієм Демченком, опирався на талановиту молодь (Баранівський, Марцун, Костюченко, Гончаренко, Гаращенко), ігрове товариство якій склали ветерани Мироненко, Шома, Юрченко, Мариненко та запрошені з Києва та Броварів Галицький, Науменко, Письменний і Ступак. Однак юнаки мали клопоти зі строковою службою та з навчанням, а досвідчені Сошко та Некрутенко з’явилися в команді лише під кінець короткоплинного сезону, що негативно позначилося на кадровому потенціалі колективу. Доволі швидко, за місяць-другий, розпрощалися з Бородянкою й легіонери.

«Колос» із Карапишів був дочірньою командою «Ниви» і мав награвати для неї молодь. Опікувався дублерами Олександр Даниленко, а серед гравців виокремлювалися Галета, Івашина та Галич (трохи пізніше до них долучився ще й молодий Чупіс). Вишгородський «Гідротехнік» тренував Олег Санжара, а білоцерківський «Промінь» прийняли Григорій Дугін і Валентин Кривий  під наглядом Сергія Челнокова.

Старт запам’ятався результативністю миронівця Кирпикова (чотири голи в трьох матчах), трьома поспіль поразками «Здвижа» і осічкою ірпінців у Білій Церкві – 1:3. Переможним для бородянців став успішний виїзд  до Білої Церкви, де вперше на полі з’явився 38-річний Демченко — й одразу забив. А фаворити зійшлися в Миронівці на першоколовому фініші. «Мені вже набридло слухати балачки про гроші – мовляв, у «Ниві» преміальні високі, тому й виграють, — пригадував Віктор Удалов, – і я сказав своїм перед матчем: обіцяю сто доларів за перемогу»! Великі на той час гроші, звісно, не допомогли: об’єктивно сильніша за добором виконавців «Нива» виграла з рахунком 3:0. Однак до таблиці записали -:+, бо господарі, усупереч регламентній нормі, випустили в другому таймі на заміну шостого польового гравця…

«Нива» стала недосяжною за тур до фінішу групових перегонів, обігравши вдома вишгородців з мінімальним рахунком 1:0 і скориставшись сенсаційною нічиєю своєї дочірньої команди з ірпінцями – 5:5. Але на гостьовий поєдинок з основним конкурентом налаштовувалася по – дорослому  – принципово. Миронівці виграли, забивши голкіперові господарів Побережному один, але насправді вимріяний м’яч і зберігши свої ворота недоторканими, попри неймовірні зусилля технічних Осадчого (майстер стандартів) і Косала (нестандартний дриблер).

У групі «Б» на першість претендували чотири клуби, один з них не зазнав жодної поразки («Рефрижератор»), але найпершими фінішували хлопці з Іванкова, підготовлені майбутнім наставником юнацької збірної країни Олександром Петраковим. «Будівельник» мав і справді дуже хороший склад з Горовим, Перенчуком, Чернишенком, Юрченком і Мельничуком у стрижневих ролях. Але й «Рефрижератор» Анатолія Михайлюка міг похвалитися чудовим добором виконавців: Іродовський, брати Денисюки, Шпатенко, Чура, Михайлюк – молодший, Остроушко, Кулаківський, Кужель, Безпалий, Нижник, Недєльченко, Воз’янов… А втім, не потерпали від кадрових негараздів і конкуренти. Баришівська «Блискавка» з Іваном Лазоренком на тренерській лаві (допомагали йому Анатолій Маргуліс і Валентин Сусла як граючий асистент) перед сезоном розпрощалася з київськими легіонерами Вусом і Панасюком, але мала добре награний ще з кінця 80-х років ансамбль з місцевими зірками Кондратенком, Пономаренком ,Суслою, Кучером і Насташевським, а також запрошеним з Яготина Приймаком і киянином Ментюковим, який давно став своїм у Баришівці. Та й боярський «Прометей», куди з Іванкова перейшов тренер Віктор Грищенко, а функції консультанта виконував легендарний Володимир Мунтян, майже повністю зберіг чемпіонський склад  з попереднього року, розраховуючи на зіркових воротаря Москаленка та бомбардира Кінашенка, котрих уміло підтримували майстровиті Мостовенко, Саницький, Пінчук і Соколов. Дещо гіршими були броварський «Торгмаш» і березанська «Дружба», позбавлені реальної підтримки можновладців на місцях, однак і вони могли спромогтися на бій.

Календар уже на старті звів у безпосередньому протистоянні (до речі, на столичному стадіоні СКА) минулорічного чемпіона – «Прометея» та майбутнього переможця групи – «Будівельника». Іванківці переграли нову команду свого колишнього тренера Грищенка завдяки голу Горового. «У ті роки мене взагалі було важко зупинити, – зізнався дещо пізніше Микола Горовий, — і партнери, використовуючи мої швидкісні якості, діяли просто, зате неабияк ефективно: закидали м’яча за спини суперників, щойно побачивши, що я вже готовий до спурту». Однак ця простота, як здавалося сторонньому спостерігачеві, насправді була відпрацьованим до автоматизму тактичним прийомом, а фундаментом для групового маневру «Будівельника» стала, можливо, найкраща в обласному чемпіонаті організація командної гри, у чому головна заслуга, звичайно, належала початкуючому і ще граючому тренерові Петракову.

Іванківці, проте, могли задовольнитися й другим місцем у групі, бо несподівано для всіх програли домашній матч «Блискавці» в передостанньому турі. Але й фастівці, що вважалися фаворитами не лише на папері, хоча й не зазнали жодної поразки в сезоні, спотикалися, що називається, на рівному місці. «Рефрижератор» розійшовся миром з баришівцями в рідних стінах лише тому, що Шпатенко, виконуючи на 75 –й хвилині пенальті, поцілив у стійку. Щось подібне відбулося і в Іванкові, коли з позначки схибив Кужель. Кожна нічия для фастівців – очки втрачені, а не здобуті! А тут ще й травми Денисюка-старшого, Остроушка та Кужеля, перебір карток у Безпалого…

За схожих обставин склали повноваження чемпіона боярці, котрих спіткала справжня біда у вигляді горезвісної плинності кадрів. Показовим варто вважати випадок, що мав місце на матчі другого туру «Прометей» — «Блискавка». Боярці виграли з рахунком 4:0, а Кінашенко забив три м’ячі. За грою спостерігав з глядацької трибуни наставник мукачівського «Приладника» Вільгельм Теллінгер, і за кілька днів аматор з Боярки дебютував у першій національній лізі, де вже в другій своїй зустрічі також відзначився хет-триком, а взагалі для другої за підсумками сезону першолігової команди групи забив аж десять м’ячів. І хоча «Прометей» час од часу дбав про дива на кшталт домашньої зустрічі з «Рефрижератором», коли буквально вирвав нічию, поступаючись супернику з рахунком 0:3 ще за двадцять хвилин до фіналу, на сталий турнірний шлях йому не вистачило ні сил, ні запалу, ні звичайного талану. Натомість «Блискавку» підкосила домашня поразка від сусідів – березанців у вічно принциповій міжусобиці…

Підсумкове турнірне розташування команд виявилося таким: група «А» – «Нива» (27 очок), ФК «Ірпінь» (20), «Здвиж» (14), «Колос» (10), «Гідротехнік» (8), «Промінь» (5), група «Б» – «Будівельник» (23), «Рефрижератор» (20), «Прометей» (16), «Блискавка» (16), «Торгмаш» (7) і «Дружба» (3).

Так звані медальні матчі призначили на злам весни та літа – 31 травня та 7 червня. На жаль, уникнути неприємного сюрпризу не вдалося. ФК «Ірпінь», програвши на своєму полі «Рефрижератору» з рахунком 1:3, на повторний матч до Фастова не поїхав. «Реалістів» з Ірпеня зрозуміти було важко, бо футбольне свято на  стадіоні «Машинобудівник» вони зіпсували. «Рефрижератор», однак, бронзові медалі заслужив, як і два символічні титули: найрезультативнішої команди чемпіонату – 25 забитих м’ячів проти 22 у боярців і 18 в іванківців і миронівців, а також як єдиний учасник регулярного сезону, який так і не пізнав гіркоти поразки.

Зате суперфінал виправдав усі сподівання! Миронівка – 3:0 на користь «Ниви», і цей результат гості мали всі підстави назвати щасливим, оскільки в підсумку могло бути принаймні вдвічі більше. Володимир Коломієць і його підопічні вибиралися до Іванкова, наче на прогулянку, тримаючи в пам’яті домашню феєрію. Натомість на виїзді «Нива» ледь відбилася, пропустивши два голи і дивом уникнувши цілковитого розгрому. Симпатики «Будівельника» і навіть дехто з іванківських футболістів не приховували сліз…

І все-таки тріумф «Ниви» був закономірним. Найзаможніша команда, про що подбав її фундатор і тренер Володимир Коломієць, переважала суперників за добором виконавців, і саме цей фактор у більшості випадків остаточно визначав  результат. Основний склад «Ниви» мав такий вигляд (тактична схема 1-4-5-1): Леонід Оберемок – Юрій Лагода, Ігор Нестеровський (Сергій Ярошенко), Олександр Щибря, Олександр Отльотов – Анатолій Старков (Сергій Гура), Юрій Ластівка, Ігор Симоненко, Руслан Терновий, Сергій Шачко (Віктор Запара) – Руслан Кирпиков (Костянтин Варжиленко, Сергій Гура). До чемпіонської дружини входили також воротар Леонід Ткаченко, Олег Лизогуб, Сергій Кальян, Валерій Кирпа, Валентин Ус і Сергій Якименко.

Князь стрільців обласного чемпіонату – миронівець Руслан Кирпиков – забив 11 м’ячів і випередив, зокрема, двох Василів – бородянця Гаращенка та фастівця Чуру.

Першоліговий турнір зібрав п’ятнадцять учасників, розподілених попередньо на дві територіальні групи, а в суперфіналі «Колос» (Переяслав-Хмельницький) переграв фастівського «Господаря» завдяки більшій кількості м’ячів, забитих на чужому полі – 2:2 у Фастові й 1:1 у Переяславі-Хмельницькому.

© Будь-яке копiювання чи наступне поширення iнформацiї лише за наявності гіперпосилання на koff.org.ua

Рубрика: Новини, Україна
Теги: Іван Лазоренко, Ігор Качар, Анатолій Михайлюк, Володимир Коломієць, Дмитро Городецький, КОАФ, Київщина футбольна, Микола Дробот, Микола Кирсанов, Нива Миронівка, Олександр Щанов, Петро Безносенко, Руслан Кирпиков, Чемпіони Київщини футбольної, Юрій Покровський