Вишняк із Вишняків : Київщина футбольна

Вишняк із Вишняків

25.06.2016 Київщина футбольна

Ярослав Васильович ВИШНЯК (22.07.1982, Вишняки Фастівського району). Перший тренер – Л. А. Островський. Команди: «Динамо» (Київ), «ЦСКА» (Київ), «Зірка» (Кіровоград), «Олімпія ФК АЕС» (Південноукраїнськ), «Металург» (Запоріжжя), «Зоря» (Луганськ), МФК «Миколаїв», «Закарпаття» (Ужгород), «Оболонь» (Київ), «Волинь» (Луцьк), «Нива» (Тернопіль), «Інтер» (Фурси), ФК «Путрівка», «Колос» (Ковалівка). Переможець першої національної ліги 2003 року. Віце-чемпіон України серед аматорів-2011.

Вишняк із Вишняків Батьки змирилися з його життєвим вибором, але ніколи не схвалювали захоплення сина. Хоча саме Вишняк-старший завіз дев`ятирічного Ярика до динамівської школи на Нивках: надто вже нерозлучними виявилися хлопець і м`яч. Легендарний Леонід Альфонсович Островський працював з юними футболістами 1983 року народження, але мав право, згідно з тодішнім регламентом, залучати до матчів трьох старших на рік виконавців. Вишняка він обрав одразу і не відпускав його доти, доки дозволяли регламентні приписи. Але два останні роки в динамівській системі юнак провів під наглядом Віктора Йосиповича Кащея. Можливо, саме ця заміна й не дала йому змоги закріпитися в уславленому клубі. Правда, подібною виявилася й доля решти ровесників Вишняка. З особливо результативної підготовчої групи київського суперклубу пішли в професіональний футбол України Лисицький, Мотуз, Худжамов, Скоба, Шевелюхін, але жодний з них по-справжньому своїм у «Динамо» так і не став…

У професіонали хлопця з фастівського села Вишняки, що має таке ж прізвище, вивів інший відомий динамівець – Віктор Іванович Кондратов. Спочатку він порекомендував Ярослава тренерам із Республіканського вищого училища фізкультури, а потім – колегам із кіровоградської «Зірки», де працював Олександр Олексійович Іщенко, теперішній головний тренер футбольної школи «Динамо» (Київ) імені Валерія Лобановського. Новачок прийшовся до двору, відігравши півсезону за другу клубну команду в другій національній лізі. Цікаво, що дебютував Ярослав у другому весняному турі – уже після того, як «Зірка» протистояла «Борисфенові». Однак проти білоцерківської «Росі», іншого представника рідної Київщини, зіграв і Вишняк. А з наступного сезону він став основним у кіровоградській команді, яка 2003 року під проводом Юрія Григоровича Коваля виграла першолігові перегони і разом із бориспільцями набула вищолігового статусу. Той тріумф, як і командну атмосферу – щиру та творчу, попри скромні матеріальні статки, наш земляк виокремлює як найщасливіші моменти в своїй професіональній кар`єрі й досі…

Тверде місце серед одинадцяти титулярів мав Ярослав і в запорізькому «Металурзі», де йому поталанило співпрацювати з іншим авторитетним тренером – Валерієм Івановичем Яремченком. Шкода лишень, що доля наставника всеціло залежна від турнірного результату – потрібного часу для створення по-справжньому своєї команди фахівцям не дають аж надто нетерплячі господарі клубів. А новий тренер, як правило, приводить за собою нових виконавців. Щось подібне Вишняк пережив не тільки в Запоріжжі, але і в Луганську, куди подався за добре знайомим Юрієм Ковалем, якого невдовзі замінив Володимир Васильович Безсонов, а потім у «Зорі» взагалі почалася лихоманка…

Футболіста, який пройшов динамівський вишкіл повною мірою і зарекомендував себе справним професіоналом уже на початку майстрівської кар`єри, залюбки «підписували» вищолігові колективи. А тут ще й інституція футбольних агентів з`явилася в українському футболі. Ярослав став одним з найперших клієнтів у колишнього професіонала Констянтина Сосенка. З одного боку, екс-гравець вінницької «Ниви» та дніпропетровського «Дніпра» народився і набув фаху на Кіровоградщині, де Вишняк започаткував професіональну кар`єру. А з другого – Сосенко, як ніхто інший, знав Київщину футбольну, бо завершував активні виступи в ролі своєрідного «дядька-вихователя» в юному і за стажем, і за віком виконавців «Борисфені». Либонь, саме тому співпраця Вишняка та Сосенка, попри певні непорозуміння, була взаємно вигідною.

Однак щодалі ставало гірше, і не в останню чергу горе-агенти затьмарили професіональні перспективи футболіста-універсала з неабияким досвідом. І коли Ярослав опинився в першоліговій тернопільській «Ниві», яка не жила, а виживала, потерпаючи від безгрошів`я, терпець урвався. Не грати, а мучитися, мучити себе і уболівальників, уже не було сил. Як не було жодного бажання слухати безкінечні запевнення агента в світлому майбутньому. Якщо я не потрібний клубові, що має конкретні турнірні завдання, вирішив 27-річний професіонал, то пора вдаватися до рішучих змін у житті…

Ні, футбол він не полишив, просто перейшов на інший рівень – аматорський. Навіть не відчувши, що цей рівень нижчий: чемпіонат Київської області якщо й поступається турнірам професіоналів, то не настільки, аби їх розділяла безнадійна прірва. Вишняк повернувся на малу батьківщину, дуже швидко освоївся в одному з найчестолюбніших обласних клубів – «Путрівці», з яким спочатку дійшов до півфіналу Кубка країни серед аматорів, а потім – і до суперфіналу національної першості. Саме в путрівській команді він започаткував тренерську кар`єру – як наставник дітвори і як граючий головний тренер. Він відійшов на крок назад, аби зробити незабаром аж два вперед.

Футбол для Вишняка поступово набуває нових обрисів і готує для нього нові фахові виклики. Тепер уже – на тренерській ниві. Але перед тим, як остаточно перейти на новий футбольний шлях, Ярослав ще став своїм у «Колосі» з Ковалівки, завоювавши з ним спочатку титул найсильнішого в столичному регіоні, а незабаром і в другій національній лізі…

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)