Владислав КАТИНОВ: «Дриблінг — це моя стихія» : Київщина футбольна

Владислав КАТИНОВ: «Дриблінг — це моя стихія»

20.10.2025 Київщина футбольна

Яскравий новачок «Білгорода» не залишає поля без влучення.

— Владе, ви нестримні — що не матч, то гол! Вітаю!

— Дякую! Це результат командної роботи. Я просто роблю те, що люблю, — граю у футбол і допомагаю хлопцям здобувати турнірні очки.

— Я вже давно не бачив у Лізі Київщини новачка, який, по-перше, забивав у трьох стартових зустрічах, а по-друге, ще й асистував одноклубникам. Звідки ви, де починали, хто був першим наставником?

— Я з Чернігівщини. Починав у чернігівській спортивній школі «Юність». Мій перший наставник — Олександр Вікторович Бабор. Саме він привчив мене до дисципліни й навчив любові до м’яча.

— А в «Білгороді», здогадуюся, опинилися з легкої руки Левенця? Як це відбулося?

— Так, Олександр Левенець і Андрій Шешеня запросили на перегляд. Одразу сподобались атмосфера та дружний колектив. А ще — грамотний тренер, відчувається підтримка. Залишився не вагаючись.

— Схоже, пристолична команда має своє чернігівське земляцтво? Чому так сталося? Що не задовольнило в рідному краю?

— Є й таке:) Звісно, ця обставина додає комфорту. Хоча в нас усі хлопці класні — байдуже хто звідки. «Білгород» — одна команда, один характер. А взагалі — хотілося розвитку. Чемпіонат Київщини має хороший рівень, тут вищі швидкості й більше боротьби. А це саме те, що й потрібно, аби зростати як гравцю.

— Знову повертаюся до вас. Яскравий дриблер — либонь, це перше, що впадає до віч, коли спостерігаєш за вашою грою. Звідки ця тяга до обвідних маневрів? І чи не заважає ця пристрасть комбінувати з одноклубниками?

— Дриблінг — це моя стихія з дитинства. З віком, однак, я зрозумів, що головне не кількість фінтів, а користь для команди, результат. Якщо треба — віддам м’яч одноклубнику, якщо є шанс пройти — іду вперед.

— Оцініть, будь ласка, виїзд до КНУБА. Що вдалося, що ні?

— Дуже задоволені. Виграли 4:0, показали злагоджену командну гру, усе спрацювало як слід — і атака, і оборона, і «хімія» між гравцями. Було помітно, що ми стаємо справжнім колективом — усі на полі віддалися на максимум!

— І дуже делікатне, хоча й серйозне запитання. Чому ваша команда буває безвольною? Звідки ці 2:6, 1:5?..

— Ми також цим не задоволені. Просто іноді бракує концентрації чи емоцій. Але й руки не опускаємо — працюємо і точно ще покажемо свій характер, стовідсотково.