Віталій ЄМЕЛЬЯНОВ: «Вік — це лише цифра» : Київщина футбольна

Віталій ЄМЕЛЬЯНОВ: «Вік — це лише цифра»

10.11.2025 Київщина футбольна

Найкращий футболіст жовтня — про себе, команду, чемпіонат і про Футбол.

— Які враження від нинішнього сезону має найкращий футболіст жовтня?

— Цей сезон спочатку здавався найнепередбачуванішим — кожний міг відібрати очки в кожного. Не в останню чергу тому, що кілька наших клубів успішно змагалися в національних кубкових турнірах — це примножувало завзяття. Зараз, однак, уже визначилася група лідерів.

— Що скажете про лідерів — «Денгофф», «Калинівку», «Титан», «Фортуну», «Полісся»? У чому їхня перевага над іншими? Чи бачите в цьому квінтеті нового чемпіона?

— Ця п’ятірка, мабуть, рівноцінна, їхні можливості насправді високі. І все-таки «Денгофф», як на мене, має певну перевагу завдяки конкурентоспроможному складу — відбірному та зіграному впродовж кількох сезонів. Денихівці найближче до чемпіонства. Однак і решта лідерів мають усе, щоб виграти Чемпіонат Київської області з ювілейним порядковим номером. Буде дуже цікаво.

— І про окремих виконавців. Хто з учасників ювілейного чемпіонату привертає вашу увагу найбільше?

— Іван Сомов! Особливо талановитий нападник. Зверніть увагу: він кожного сезону лідирує серед бомбардирів. І ще важлива подробиця. Сомову байдуже, де грати, — у змаганнях аматорів чи в турнірах професіоналів, — він завжди прагне до максимальної мети.

— А тепер оцініть виступ «Сокола». Перед стартом, як і завжди, були високі надії, однак на проміжному фініші відставання від лідерів уже значне. Чому, на вашу думку?

— «Сокіл», на жаль, має ту саму проблему, що й кожного попереднього року. Ми звично входимо в новий сезон з оновленою на 80 відсотків командою. Зрозуміло, що потрібний час, аби люди бодай елементарно «притерлися» в колективі. Нинішнього сезону, однак, я відчуваю певний оптимізм. У нас нарешті формується непогана команда з майбутнім. Ми граємо один за одного, це найважливіше. Завдяки нашим тренерам, до речі. Це помітно й зі сторони. Недарма суперники жаліються, що змагатись із «Соколом» було нелегко. Та й рахунки, зазвичай мінімальні, підтверджують їхні слова. Провальним виявився лише виїзд до «Денгоффа». Хоча й там, я вважаю, далися взнаки помилки в арбітражі.

— Постійна, більш як на половину кожних пів року, зміна складу не може сприяти стабілізації гри. Що не задовольняє футболістів у команді і що не задовольняє команду в гравцях?

— Я не можу сказати за всіх. Кожний мав свою причину. Комусь ігрового часу забракло, хтось образився на когось або на щось. І все-таки я з упевненістю скажу, що всі попередні домовленості, — як президентом, так і тренерським штабом — виконуються в повному обсязі.

— Хто з новачків «Сокола» сподобався вам у першоколових виступах?

— Маємо, напевно, наймолодшу команду за всі роки. А молодь, звичайно, повинна спочатку наробити вдосталь своїх помилок:) Ігрова стабільність — це те, чого ми прагнемо, але вона не з’являється за помахом чарівної палички. І все-таки молодь у нас хороша, по-справжньому здібна. Іван Мельниченко, Богдан Литвишко, Олександр Дяченко, Володимир Маніленко, Костянтин Школьний — усі вони спроможні з часом заграти і на вищому рівні.

— Вас уже вдруге визнали Футболістом місяця на Київщині, попри солідний для гри вік. Пригадуєте перше визнання, з літа 2019 року? Чим воно запам’яталося?

— Вік — це лише цифра:) Перше визнання, якщо не помиляюся, було пов’язане з тріумфом «Сокола» в обласному кубку — після того вже багато подій відбулося. Мені приємно, зізнаюся щиро. Отже, ще на щось здатний. Ще не такий уже й старий та слабкий, як комусь здається:)

— Коли «Сокіл» отримує право на штрафний з відносно вбивчої позиції, зазвичай очікую шедевру від Ємельянова. Як відбулися цьогорічні голи, особливо — у ворота «Титану»? І взагалі, стандарти і Ємельянов — уже тотожні поняття на Київщині. Завжди били? Тренуєте спеціально чи ні?

— Штрафні — особливий вид футбольного мистецтва. Зараз тренери довіряють виконувати їх або мені, або Богданові Литвишку. Хто відчуває впевненість, той і виконує. Поки що більшою мірою щастить мені:) Гол у ворота «Титану» був особливо потрібний «Соколу». Він мав примножити командну впевненість — так, до речі, й сталося, бо на другий тайм уже вийшов, психологічно, зовсім інший «Сокіл». У воротах був чудовий голкіпер, Гіо, забити Копаліані можна було тільки одним способом — як у таких випадках кажуть, поціливши туди, де «бабуся варення ховає». Я заплющив очі й ударив на фарт — поталанило:) Я бив штрафні завжди. На жаль, зараз немає часу, щоб шліфувати своє виконання. Жаль, оскільки голи зі стандартів — особливо грізна зброя.

— А який гол із особистої вашої колекції найпам’ятніший? Для мене — отой, у ворота Яковчука на «Ювілейному», пригадуєте? Чи, може, якийсь інший?

— Гол у ворота мого дуже хорошого друга Юрія Яковчука й справді пам’ятний. Але він, на жаль, не приніс якихось дивідендів «Соколу», а турнірних очок просто за красиві голи не дають. І вибрати щось виняткове зараз мені важко. може, пізніше, коли вже пенсіонером стану:)

— Ви й досі бразилейро, як і раніше, симпатизуєте бразильському футболу? Незважаючи на постійні його провали та відсутність яскравих турнірних тріумфів?

— Так, бразильський футбол імпонував і тепер імпонує мені найбільше. Та, що вони витворяють на полі, це вершина футбольного мистецтва. А нові гучні перемоги ще прийдуть.