Віталій ДУДАР: «Футбол — це і є моє життя» : Київщина футбольна

Віталій ДУДАР: «Футбол — це і є моє життя»

21.08.2025 Київщина футбольна

Найкращий гравець другого туру — про себе і про наймилішу серцю гру.

— Віталію, вас визнали найкращим у другому турі, вітаю!

— Дякую.

— Рідкісний гол, яскравий за виконанням і важливий з огляду на турнірну вагу. Прокоментуєте ситуацію, що склалася на полі наприкінці матчу в Білій Церкві?

— Ми поступалися в один м’яч і тренер, хвилин за десять до кінця, сказав мені йти вперед — розрахунок був на досвід. Останні миттєвості, наш стандарт, у зоні господарів усі — і вони, і ми. Можливо, я правильно відчув момент, обрав особливо зручну позицію й ударив без роздумів — поцілив у самісіньку дев’ятку без шансів для воротаря! Героєм себе не виставлятиму, кажуть і палка раз у рік стріляє, однак емоції переповнювали, ми раділи так, наче й чемпіонат уже виграли. Цей гол урятував од поразки, як на мене — «Білгород» заслуговував на більше.

— «Білгород» останніх років, як правило, мирився з невдачею, пропустивши два-три м’ячі. На цей раз виняток із правила, чи команда й справді змінилася?

— Та ні, не погоджуюся! Насправді «Білгород» завжди грає до кінця, незважаючи на рахунок. Минулого сезону, приміром, «Олімпу» поступались 1:3, але вирвали нічию. Маємо класичний сплав молодості й досвіду — це допомагає. Скажу більше, нині команда — як одне ціле, справжня сім’я! Дуже вдячні тренерському штабу та президенту клубу за все, що роблять для нас, і націлені нинішнього сезону віддячити гідним результатом. Запам’ятайте: «Білгород» у грі!

— Що спонукає грати і боротися до кінця в 37 років?

— Просто не можу без футболу жити. Це моє, най-най! Скільки пам’ятаю себе — грав. Граю і гратиму до кінця. Найбільше переконання: футболіст повинен поважати себе й зробити все задля того, аби й одноклубники тебе поважали.

— Віталій Дудар — Легенда пристоличного футболу, в обох чемпіонатах, Києво-Святошинського та Бучанського районів, ім’я на слуху. А як усе починалося? Звідки ви родом, хто був першим тренером, які команди запали в душу назавжди?

— Я родом з міста Узин, Білоцерківський район. Перший тренер — Володимир Федорович Вишняк у тамтешньому «Факелі». Восьмикласником перебрався до Рокитного, там, у ДЮСШ, мене тренували й виховували широко знані на Київщині батько та син Калинські. А ще пізніше навчався в столиці, я випускник «Зміни-Оболонь». В особистій історії — десятки турнірів і команд, футбол різних модифікацій — класичний, пляжний, міні, у залі… Найбільше запали в душу футзальний «Епіцентр К2» та «Полісся» (Ставки). К2 — яскрава плеяда майстрів і гучні перемоги. «Полісся» — п’ять особливих років, дивовижна команда, справжня сім’я — на Житомирщині ми виграли все, що можна було.

— Підкажете, зі свого досвіду, до кого з молодих у нашому чемпіонаті придивитись уважніше?

— Зверніть увагу на Даню Стукала. Я грав з ним у «Софії». Забивний, технічний, працьовитий, наполегливий, з характером. Особливої перспективи хлопець.

— Яким командам, колись і зараз, особливо симпатизуєте? За чемпіонатом якої країни стежите залюбки? Може, й улюблених гравців, усіх часів, назвете?

— Я завжди вболівав за «Барселону». Коли Шевченко грав, уболівав і за «Мілан». А так — люблю футбол безмежно, стежу за нашим чемпіонатом, переживаю за «Динамо» та національну команду. Ліга чемпіонів, європейський і світовий чемпіонати, іспанський і англійський чемпіонати — одне суцільне задоволення. Гравці? Будь ласка, найкращі для мене — саме в такому порядку: Мессі, Рональдіньйо, Зідан, Роналду, Шевченко.