Віктор ЗАПАРА: «Мирослав уже хлопчаком обігрував дорослих» : Київщина футбольна

Віктор ЗАПАРА: «Мирослав уже хлопчаком обігрував дорослих»

19.08.2026 Київщина футбольна

Про зовсім юного дебютанта УПЛ, вихованця Київщини футбольної, розповідає його перший тренер з Миронівки.

Минулої неділі в Українській Прем’єр-лізі відбулася небуденна подія. Атакувальний хавбек ЛНЗ Мирослав Доник узяв участь у переможному матчі черкащан з одеським «Чорноморцем», маючи лише 16 років і 220 днів од роду.

— Сподівалися на щось подібне, коли починали тренувати Мирослава? — запитую Віктора Михайловича Запару, тренера Миронівської ДЮСШ.

— Не повірите — майже не сумнівався, бо хлопець мав і справді рідкісні характер і природні дані.

— Як усе починалося, пам’ятаєте?

— Доники з Іванівки, це село в Миронівській громаді. Родина з часом перебралася до тодішнього райцентру, а Мирослав прийшов у ДЮСШ третьокласником — його заохотили, здається, ровесники. Мене привабили сміливість і непоступливість хлопця. Він охоче грав з м’ячем, полюбляв обводити суперників, ніколи не мирився з поразою, навіть локальною. Ми тренувалися чотири рази на тиждень і завершували навчальний цикл обов’язковим матчем, офіційним або тренувальним, і Доник завжди був якщо не найкращий, то серед найкращих.

— Хлопець брав участь у турнірах офіційного рівня?

— Звичайно, він виступав і в обласних дитячих змаганнях — за миронівську ДЮСШ, і навіть у Чемпіонаті Миронівського району серед аматорів — молодшим школярем у складі команди ДЮСШ, а пізніше за рідну Іванівку. Зауважу, що дорослим далеко не завжди вдавалося стримати хлопчака.

— Завдяки чому виділявся Мирослав у грі?

— Він, як правило, грав атакувального півоборонця, під нападником, інколи, за потреби, й чистого форварда. Світла голова! Володіння м’ячем на дуже високому рівні, швидкісний дриблінг. Уміло виконує штрафні. Коли спостерігаєш за грою, то завжди відзначаєш, що саме Мирослав у центрі подій, — саме він і завжди.

— Довго хлопець тренувався у вас?

— Кілька років. Здається, семикласником родина відправила його на Закарпаття, до «Мункача». Звідти Мирослав доволі швидко перебрався до Черкас, за порадою тренерів, які працювали з ним у «Мункачі», і наполегливою працею домігся визнання в елітному ЛНЗ. Цікаво, що до батьків тричі навідувалися представники «Шахтаря», але мама й сам юнак залишилися вірними тим, хто відкрив йому шлях до великого футболу. «Що буде далі — побачимо, але зараз Мирослав гратиме лише в ЛНЗ», — наполягла мама.

— Мирослава не звабить рання слава?

— Ні, він розважливий і цілеспрямований від природи, уміє відділяти зерно від полови. Можете сприймати те, що розповім, як анекдот, але це правда. Мама постійно вимагала від сина, аби не запускав навчання. Мирослав, дослухаючись до поради, якось «заспокоїв» її. Мовляв, учитиму три предмети, бо саме вони мені пригодяться в житті. Й уточнив: «Фізкультуру — щоби гарно грати у футбол, математику — щоби вміти рахувати зароблені гроші, англійську — щоби спілкуватися за кордоном». Я вірю, що наш Доник стане по-справжньому своїм у футбольному світі, і не лише в Україні.

— А чи доводилося Донику грати разом з іншим талантом із Миронівки — Матвієм Пономаренком?

— Ні, вони різного віку, та й Матвій дуже рано перебрався до «Динамо».

Мирослав Доник рано залишив рідний Миронівський край, але й надалі ним опікувався наш земляк. Юний дебютант УПЛ щиро вдячний одному з найкращих українських наставників юні, методисту та практику Олексієві Позднякову, вихованцеві білоцерківського футболу та колишньому чемпіонові Київщини, який виводив хлопця в Майстри і в «Мункачі», і в ЛНЗ.