Відкрив вищу лігу для Київщини

Ігор Капітонович КОВАЛЕВИЧ (19.04.1960, Київ). Арбітр національної категорії. Перший наставник — М.М.Кирсанов. Провів п`ятнадцять вищолігових матчів у статусі асистента арбітра.

Київська область одна з небагатьох українських, яка до нинішнього сторіччя не мала футбольної команди вищої ліги. Ні за союзних часів, ні в новітній період історії. Найперший елітний колектив у столичному регіоні з`явився лише 2003 року. То був легендарний «Борисфен» з Борисполя, відроджений за шість років до того Ігорем Ковалевичем.

Лідера борисфенівців знали хіба що в доволі вузькому колі фахівців як арбітра, який ніколи не вважався топовим. Однак мало хто відав, що й до футболу взагалі він прийшов буквально кілька років тому. Що, проте, не перешкодило навдивовижу підприємливому та енергійному молодому чоловікові, образно кажучи, створити себе і домогтися того, на що до нього не спромігся ніхто в сімдесятирічній історії Київської області.

Так склалося, що Ігоря фактично самотужки виховувала бабуся. Вона змалку навчила онука бути цілеспрямованим і ніколи не пасувати перед труднощами. Можливо, саме тому хлопець обрав водне поло, а не футбол, як зазвичай робили підлітки.

Хрестоматійний вислів «не відчинять двері — зайду через вікно» повною мірою стосується майбутнього порушника спокою в українському футболі. Виняткова воля, воістину рідкісна працездатність й уміння досягати поставленої мети за будь-яких обставин вигідно вирізняють Ігоря Ковалевича і в бізнесових колах, де він давно «зробив» собі ім`я, і в народній грі, де він пройшов карколомний шлях з турнірних низин до тісного вищолігового гурту за рекордно короткий строк.

Ковалевич пережив крах першого борисфенівського призову дуже тяжко, але й оговтався швидко. На початку 1997 року новий «Борисфен», основою якого стали вихованці щасливського тренера Віктора Варениці, уже награвав оптимальний склад, аби влітку стартувати в другій національній лізі. Очільник колективу не мав абсолютно нічого, окрім обдарових юнаків і пристосованої бази в Щасливському навчально-виховному комплексі, яку, повіривши йому, надав щиро залюблений у футбол ентузіаст народної гри і небайдужий до Батьківщини директор і вчитель Юрій Йовбак. І хоча необстріляні на професіональному рівні «зелені» новачки прогнозовано провалили старт, зазнавши шістьох поразок поспіль, опускати руки він і не думав. Навпаки, молодий президент переконав у винятковій перспективності дивовижного проекту широко знаного ще за союзних часів футболіста і тренера Миколу Павлова, який став клубним консультантом і привів до команди шістнадцятилітніх ледь не весь свій висококваліфікований тренерсько-методичний склад з Ігорем Ємцем на чолі.

Рідкісне для людей нашого футболу  уміння зацікавлювати навіть байдужих або й критично налаштованих до тебе фахівців неабияк допомогло Ковалевичу в його бурхливій і сповненій калейдоскопічними поворотами долі десятирічній футбольній кар`єрі. Не дивно, що вже з його «Борисфеном» (не плутати з першим призовом, організованим Дмитром Злобенком) співпрацювали в різний час і на різних рівнях абсолютно різні, що називається, за духом і змістом особистості — Павло Яковенко і В’ячеслав Грозний, Сергій Морозов і Олександр Рябоконь, Анатолій Засуха і Олександр Придатко, Микола Баранюк і Валентина Довженко, Володимир Кожухов і Олександр Тютюн, Степан Матвіїв і Віктор Хлус, Микола Костянець і Микола Литовчак…

Поки «Борисфен» піднімався турнірними щаблями, його безпосередній керівник набивав гулі та гучно конфліктував ледь не з усіма футбольними службами країни. Це він воював з бездумним формуванням арбітражних бригад, коли до Борисполя приїжджали служителі Феміди з різних куточків України, не лише понад будь-які норми спустошуючи клубну скарбницю компенсацією за квитки, але й змушуючи борисфенівських адміністраторів «розриватися на частки», виловлюючи гостей в різний час на залізничних вокзалах і в аеропортах. І це Ковалевич, а не хтось інший з покірно-мовчазних, протестував проти свавілля федераційних атестаційників, чия формальна діяльність вельми нагадувала горезвісні побори. Президент «Борисфена», звичайно, розумів, що завдяки цьому він стає незручним для чиновників, налаштовує їх проти себе. Але чинити по-іншому не міг. Воював за справедливість — і потерпав од несправедливості, як це трапилося з елітним матчем проти «Ворскли» в Борисполі, коли господарям зарахували технічну поразку за відсутність системи підігріву газону, хоча ні до, ні після цього за подібних ситуацій нікого не карали. Та й за кілька місяців до інциденту поєдинок «Ворскла» — «Борисфен» у Полтаві пройшов на суцільно покритій льодовою кіркою арені…

Однак ні Ковалевича, ні «Борисфен» не зупиняли ні чужа упередженість, ні свої негаразди. Історичну прем`єру серед еліти провінційна команда, заручившись підтримкою екс-збірників України Юрія Максимова, Сергія Коновалова та Юрія Вірта зокрема, ознаменувала сьомим місцем і сенсаційною перемогою над столичним грандом. А гурт вихованців і гравців клубу, що захищали честь країни в міжнародних матчах національних команд різних вікових категорій, перевищив кількісну позначку в п`ятдесят чоловік.

Він пішов з великої гри, не витримавши величезних навіть для такого винахідливого та підприємливого бізнесмена як сам, фінансових навантажень — обласні та міські державні структури допомогти не стільки не могли, скільки не хотіли. Однак усі, хто знає Ігоря Ковалевича, переконані: це лише вимушена перерва. Він уміє домагатися свого, як ніхто інший. Недаремно ж арбітр з аж ніяк не видатними здібностями буквально за кілька років увійшов до вищолігового товариства. І це саме він зумів особливо вигідно продати низку своїх футболістів українським грандам. Та й виграти міжнародний суд у потужної футбольної імперії донецького «Шахтаря» ніхто, окрім борисфенівського лідера, досі не зумів…

Навесні 2016 року Ковалевич опинився в епіцентрі загальної уваги футбольного товариства знову. Він ініціював і зробив усе для того, аби Київщина футбольна зазнала радикальних змін, а з часом очолив Комітет арбітрів Київської обласної федерації футболу. Не виключено, що ми стали свідками початку третього його пришестя до вітчизняного футболу найвищого рангу…

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)

© Будь-яке копiювання чи наступне поширення iнформацiї лише за наявності гіперпосилання на koff.org.ua

Рубрика: Новини, Україна
Теги: Ігор Ковалевич, Борисфен Бориспіль, Київщина футбольна, Перша сотня Київщини футбольної