Важкий знудьгувався за грою : Київщина футбольна

Важкий знудьгувався за грою

30.07.2018 Київщина футбольна

23-річний універсал зазнав особливо важкої травми ще в прем’єрній зустрічі цьогорічного сезону і відтоді залишається поза турнірними баталіями.

— Що сталося в тому злощасному квітневому матчі з «Любомиром», Ярославе? — запитую хавбека «Межигір’я».

— Звичайний ігровий епізод. Жорсткий стик, накладка, страшний біль, розуміння — ще підсвідоме — того, що травма має бути складною.

— Суперник вибачився?

— Гадаю, він і досі не знає, що зі мною трапилося насправді — хлопчак, який щойно почав грати в турнірах аматорів… Та й особливої його вини не було, я сам винен, адже зіграв і справді необережно.

— Який діагноз поставили медики?

— Розрив передньої хрестоподібної зв’язки. Прооперували, наклали шину, ще за два-три тижні зняли її і проінструктували, як жити далі. Час од часу консультуюся з лікарями, очікую моменту, коли зможу, нарешті, поступово розробляти та навантажувати ногу.

— Тобі пояснили, коли можна буде поновити заняття?

— Спеціалізовані — не раніш як за півроку. Після чотиримісячного лікування маю пройти ретельне обстеження, тоді будуть нові рекомендації — уже з урахуванням особливостей реабілітаційного процесу.

— Ти, якщо не помиляюся, згурівський…

— Саме так. Там і долучився до футболу. Мій перший тренер — Сергій Анатолійович Довгий.

— Дивовижно, проте ти спробував сили, і доволі успішно, здається, в усіх польових амплуа…

— Так, але починав як захисник і більшу частину змагальної кар’єри відіграв на позиції центрального в обороні. У Згурівці — останнім захисником, оскільки тоді про лінійну систему захисту й мови не було, а зонний принцип оборони спробував уже в київському «Локомотиві», під опікою Сергія Кучеренка та Віктора Яїчника. До слова, саме на позиції центрального оборонця я став переможцем Меморіалу Кирсанова в складі «Локомотива» і навіть отримав спеціальний приз найкращого гравця турніру.

— А хто задіяв Ярослава Важкого в передніх тактичних ланках?

— Центрального напівоборонця я вперше зіграв у Анатолія Павловича Пісковця, коли виступав у ФК «Обухів». А вже наступного року, виступаючи за козинський «Кристал», устиг чимало пограти і в середині поля, і навіть у нападі. Пригадую, «Любомиру» — таки справді особлива для мене ця команда! — забив у Вишневому три м’ячі ще до перерви.

— Після розвалу «Кристала» ти долучився до «Межигір’я»…

— Мені в Нових Петрівцях неабияк сподобалося. Колектив хороший, дружний, на тренуваннях було цікаво, без якогось напрягу в психологічних аспектах… Шкода, що так сталося, бо дуже кортіло грати і таки досягти чогось в аматорах. Я знудьгувався за футболом, оце Мундіаль виручив, бодай трохи настрій підняв. Старався не пропускати телетрансляцій, чимало цікавого та пізнавального для себе відзначив.

— Стежиш за «Межигір’ям», за подіями в обласному чемпіонаті взагалі?

— Звичайно! Знаю все достеменно, заходжу на koff.org.ua, спілкуюся з хлопцями. Бажаю своїй команді зійти на п’єдестал пошани.

— Хочеш повернутися до гри? Не шкодуєш тепер, коли стільки місяців лікуєшся, що взагалі вибрав футбол?

— Ні, не шкодую. Грати — дуже хочу і вірю, що все складеться добре. Колись ми виходили на поле вдвох із братом Іваном, старшим од мене на два роки. Але він закінчив з футболом після важкої травми. Тепер я маю довершити нашу спільну справу вже за двох.

— Удачі тобі, Ярику! Чекаємо на повернення!

— Спасибі за підтримку.