Валерій ЛОСЬ: «Найкращий гравець у футболі — це Команда» : Київщина футбольна

Валерій ЛОСЬ: «Найкращий гравець у футболі — це Команда»

20.06.2024 Київщина футбольна

Очільник «Полісся» пригадує минувшину з очевидним прагненням до нового розвитку.

— Яким було ваше знайомство з футболом?

— Ганяти м’яча я почав іще в дошкільному віці, як часто це робили сільські діти — на вигоні. А по-серйозному сприйняв футбол коли в сім’ї з’явився телевізор і коли перед зачарованими очима 13-річного підлітка пропливли перипетії Чемпіонату світу в Іспанії 1982 року. Гол Андрія Баля у ворота бразильців, голева феєрія Паоло Россі в драматичному матчі з тими ж бразильцями, неперевершена гра воротарів — Луїс Арконада, Діно Дзофф, Томас Н’Коно, Жан-Марі Пфаф. За ними я спостерігав з особливою увагою, бо на той час вже чітко визначився зі своїм амплуа у футболі — останній рубіж, остання надія, коли, здається, уже все втрачено, хороший воротар — половина команди — саме ці вислови надихали мене при виборі місця на футбольному полі.

— Чи грали самі і, якщо так, то в якому амплуа, на якому рівні? Може, мали й здобутки, якими пишаєтеся?

— «Офіційні» матчі почалися ще в школі за школярську команду, а вже в дев’ятому класі мене запросили до дорослої сільської команди, яка грала в Чемпіонаті Радомишльського району. З того часу я відіграв беззмінним воротарем близько 20 років з невеликими перервами на службу в армії та інші обставини. Ми виступали як на районному, так і на обласному рівні. Зірок з неба не хапали, адже село в нас невелике, «футбольного матеріалу» не так багато як було в районних центрах або великих селищах, а практики запрошувати гравців з інших команд на той час ще не було. Але чим ми вирізнялись від інших — це кубковим характером, саме тому маємо багато кубкових трофеїв на рівні району. Може зовсім трохи цьому посприяло моє вміння відбивати пенальті. Я спеціалізувався на цьому, багато тренував і застосовував тактику СаШо із спантеличенням суперника ще до того, як її застосовував сам Шовковський.

— Що для вас команда — улюблена справа життя, обов’язок, а може, й обуза?

— У кожній команді є «сподвижники», люди, що беруть на себе певну ношу. У нас таким був Михайло Дяченко. Після розвалу «єдіного і нєдєлімого» розвалились і колгоспи, які турбувалися про матеріальне забезпечення команд. А Михайло став підприємцем і, оскільки без футболу його мало хто міг уявити, і він сам, звісно, також, то доля команди опинилася в його руках і, потрібно сказати, що без Михайла, мабуть, не було б і нинішнього «Полісся». На жаль, буремні 90-ті не обійшли стороною нашого друга. Уночі до його будинку вдерлись грабіжники, він героїчно захищався, боровся за життя, але холодна зброя тих покидьків, врешті-решт, забрала життя нашого побратима. На честь нашого друга ми періодично проводимо турнір його пам’яті. На той час в мене трохи йшли справи в бізнесі і я вирішив продовжити справу Михайла Дяченка, граючи і підтримуючи нашу команду. А ідея нинішнього проекту «Полісся» належить моєму партнеру по команді Олегу Целованському. 2015 року ми розпочали нову сторінку в історії клубу, на якій записана вже величезна кількість звитяг, а кубки вже не вміщуються у клубному музеї. Тож можна зробити висновок, що насправді це улюблена справа, але й без відчуття обов’язку тут не обходиться. Я знаю, що команда «Полісся» багато в чому зробила мене тим, ким я є. А всесвітній Закон балансу каже — потрібно не тільки брати, але й віддавати.

— Як оцінюєте регулярний сезон? Що вдалося, що ні, і чому?

— Оцінити сезон у цілому буде можливо після кубкового фіналу. А що стосується чемпіонату, то, звісно, присутня певна гіркота. Хоча коли б хтось казав мені років п’ять назад, що я буду розчарований сріблом у Чемпіонаті Київщини, то, мабуть, не повірив би. З першого туру команда йшла на першому місці і точно заслуговувала як не дострокового чемпіонства, то бодай «Золотого матчу». Були дивні суддівські рішення, були «дивні» матчі, коли проти наших суперників грали другі склади, а проти нас рубались насмерть, були «дивні» пропозиції в нашу сторону. Причин можна знайти багато, але до останнього туру все було в наших руках і ми цією можливістю не скористались. Значить, ще не достатньо сильні, щоб диктувати свою волю суперникам. Потрібно працювати над цим. Загалом чемпіонат виявився досить цікавим. До останніх турів існувала інтрига, хто з чотирьох клубів стане чемпіоном. Команди-середняки теж спроможні відібрати очки у фаворитів. Ну а «битви гігантів» це було справжнє видовище, достойне називатись Футболом з великої літери. Я дуже вдячний обласній асоціації за організацію змагання, за відстоювання принципів чесної гри. На фініші сезону це було особливо важливо!

— Що скажете про конкурента по фіналу?

— Мені дуже імпонує команда з Михайлівки-Рубежівки. Чудовий стадіон, президент, який вкладається у розвиток інфраструктури і особливо дитячого футболу, небайдужі вболівальники — це те, шо дає можливість народній грі жити і розвиватися. «Сокіл» був нашим першим суперником, коли ми дебютували на Київщині. Тоді протистояння закінчилось на їхню користь, далі в наших протистояннях фортуна була на нашому боці. У «Соколі» є гравці, що приміряли футболку «Полісся» і відіграли вирішальну роль у завоюванні кубків і чемпіонства на Житомирщині. Мені приємно вітатися з ними з особливою вдячністю за те, що вони зробили для нашої команди. «Сокіл», як і ми, команда з кубковим характером. Отже, можна забути про результати минулих протистоянь у чемпіонаті, адже матчі на кубок мають особливий характер. Нехай переможе той, хто більше віддасть для перемоги!

— Чи є у вашій команді футболіст, якому до снаги вирішити долю фіналу?

— Звісно, у кожній команді є лідери, які готові взяти відповідальність у вирішальний момент. У нас чудові воротарі, потужні і стабільні захисники, креативний півзахист і забивні нападники. У різних матчах проявлялись гравці з різних амплуа. І в кубковому фіналі у кожного є можливість «дотягнутися до зірок». Але я на перше місце поставив би командну взаємодію, адже футбол — це колективна гра. І, навіть, коли виділяється в якомусь матчі один яскравий гравець, то це тільки тому, що йому надає таку можливість уся команда і гравці основи, і гравці запасу, які в будь-який момент готові підсилити дії команди, і тренерський штаб. Тож якщо потрібно назвати прізвище такого гравця, то це – Команда.

— Кого вважаєте найкращим гравцем на Київщині нинішнього сезону?

— Мені складно говорити про гравців інших команд — я бачив далеко не всі їх матчі, та, мабуть, було б і дивним для мене шукати когось кращого на стороні, коли у нас шалена конкуренція всередині. Адже це в нас є найкращий голеадор сезону, лідери за системою «гол+пас», найкращі гравці місяця, і ще до нас раз у раз навідуються скаути з особливо заманливими пропозиціями до лідерів «Полісся». Нелегке завдання, надто тому, що я не звик виділяти когось особисто в команді, основна перевага якої — якраз у командній грі. Але якщо такі правила, то я все таки назвав би Олександра Савчука. Трудолюбивий, наполегливий, амбітний, з чудовим баченням поля, потужним ударом, у нього є футбольна харизма і хороші перспективи. Важливо тільки не спіймати зірочку, сподіваюся, що цей період уже позаду й Сашко ще покаже себе у футбольному світі, тим більше що його брат Петро завжди поруч і спуску не дасть.

УВАГА! Фінал Відкритого Кубка Київщини імені Сергія Рожка. «СОКІЛ» — «ПОЛІССЯ». 22 червня, субота, 16:00. Кагарлик.