Тренер чемпіона світу : Київщина футбольна

Тренер чемпіона світу

08.05.2016 Київщина футбольна

Володимир Іванович ПОДЗИГУН (09.01.1952, Ободівка Вінницької області). Перший тренер – П.І.Віньковатов. Команди: «Хімволокно» (Київ), «Спартак», «Холодильник» (обидві – Бровари), Інститут фізкультури (Київ), «Будівельник» (Бровари), «Автомобіліст» (Бровари). Заслужений тренер України. Команди: ДЮСШ (Бровари), «Спартак» (Бровари), «Торгмаш» (Бровари), «Будівельник» (Бровари).

Тренер чемпіона світу Було малюкові лише два роки, коли родина перебралася до Броварів, а тому все його свідоме життя пов’язане з історичним містом-супутником української столиці. Батьки наділили Володю неординарною швидкістю та кмітливістю, і він зосередив свої старання, підкріплені неабиякими природними якостями, виключно на футболі. Тринадцятирічним подався до Києва, де його найпершим тренером став уславлений Павло Іванович Віньковатов, з яким Подзигун мав теплі стосунки до останніх земних днів екс-динамівця. Навчав юнака футбольній мудрості й Віктор Петрович Лаєвський. З обома знаними фахівцями, до речі, упродовж кільканадцяти років утверджував футбол столичного регіону й майбутній чемпіон області: Віньковатов і Лаєвський судили матчі за участю Подзигуна, а Віктор Петрович, як і його легендарний старший брат Олег, ще й очолював відділ ігрових видів спорту, працюючи в облспорткомітеті.

Так починався турнірний шлях широко відомого тепер броварського футболіста і тренера, який залишив яскравий слід у літописі народної гри на Київщині. 1968 року він уперше з’явився в матчах обласного чемпіонату, виступаючи за броварський «Спартак», який епізодично послуговувався ще й назвою «Холодильник» (аматорська команда захищала спортивну честь потужного в шістдесятих роках минулого століття Броварського заводу холодильників). На четвертий сезон Подзигун і його партнери, серед яких були Володимир Остапчук, Анатолій Нілов і Володимир Котенок, з якими він невзабарі підкорятиме й чемпіонські вершини, вибороли бронзові нагороди в Київській області. А вже наступного року на базі тресту «Поліськсільбуд» у Броварах утворилася легендарна футбольна дружина «Будівельник». До гурту місцевих юнаків долучилися й вихованці київського «Динамо» Віктор Антошевський, Володимир Залойло, Анатолій Кудя і Анатолій Добривечір, яких запросили з інфізу друзі-одновузники Нілов і Подзигун. Два роки поспіль рівних «Будівельникові» в столичному регіоні не було. Не склав конкуренції броварській диво-команді й попередній чемпіон області – могутній клуб з Ірпеня, вишколений викладачем Київського інституту фізкультури Андрієм Миколайовичем Романенком. Для Подзигуна цей факт був особливо приємним, адже саме Романенко тренував інфізівську збірну, склад якої впродовж чотирьох років цементував і броварський хлопець, що не загубився в славному товаристві майбутніх тренерських світил – Олександра Лисенка, Сергія Морозова, Олега Крисана…

Тренер чемпіона світу Універсальний футболіст з реактивною швидкістю, яка неабияк допомагала йому грати на улюбленій позиції лівого захисника (хоча довелося в інтересах команди виконувати й складну роль «чистильника»), завершив активні виступи в офіційних турнірах доволі рано – щойно переступивши 31-річний рубіж. І не дивно, бо розподіляти себе на дві частини й надалі було не до снаги навіть такому зібраному та безмежно залюбленому в народну гру фахівцеві, як Подзигун. Ще двадцятирічним студентом, працюючи в дуеті з Ніловим за дорученням свого авторитетного наставника Валерія Миколайовича Якуніна, Володимир пізнав смак тренерського успіху, вивівши в обласні чемпіони юнаків «Будівельника». 1977 року він офіційно започаткував новий етап своєї футбольної діяльності, ставши тренером у Броварській дитячо-юнацькій спортивній школі. Відтак тренуватися і тренувати самому, безперервно мандруючи то з дитячою, то з основною клубною командами, стало нестерпно важко.

Правда, аматорський футбол остаточно не відпускав ще довго. Володимир Іванович Подзигун, опікуючись спартаківськими колективами міста, кілька разів сходив на вершину в обласних турнірах під егідою однойменного спортивного товариства, а вже за часів державної незалежності доклав і своїх зусиль для ситуативного відродження улюбленого «Будівельника» та появи на турнірній арені честолюбного «Торгмаша». І все-таки головна його справа, датована завершальною чвертю двадцятого століття, пов`язана з дитячо-юнацьким футболом, а немеркнуча радість — з Юрієм Макаровим, який 1987 року став світовим чемпіоном серед юнаків на планетарному форумі 17-річних у Канаді. Цей успіх приніс Подзигуну почесне звання заслуженого тренера республіки. Але найважливіше, що найвідоміший його учень став порядною людиною і тепер сам тренує дітлахів, рятуючи їх од горезвісної вулиці й прищеплюючи їм повагу до старших і любов до рідного краю.

Тренер чемпіона світу Серед інших вихованців іменитого фахівця, а таких у Володимира Івановича уже кільканадцять сотень, виокремлюються Ігор Воз`янов, Олег Карамушка, Ярослав Микитюк, Володимир Сизончик, В`ячеслав Котляр. Останній, приміром, не знайшовши гідного місця в українському футболі, подався до Казахстану — і завоював справжнє визнання на чужині, набувши титулу найкращого воротаря тамтешньої вищої ліги!..

Роки та хвороби беруть своє, на превеликий жаль. Володимир Іванович уже не може ходити без милиць. Однак його думка, як і раніше, світла, а завзяття та готовність працювати задля народної гри — невичерпні. Виконувач обов`язків голови Броварської міської федерації футболу Володимир Іванович Подзигун сповнений планів, які підтримують учні та однодумці. Він живе заради футболу і футбол віддячує йому щирою любов`ю.

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)