Стожильний «Блохін» з козацького краю : Київщина футбольна

Стожильний «Блохін» з козацького краю

29.05.2016 Київщина футбольна

Микола Леонідович НАКОНЕЧНИЙ (10.09.1981, Нікополь Дніпропетровської області). Перший тренер – В.А.Зеленський. Команди: «Борисфен» (Бориспіль), «Арсенал» (Київ), «Оболонь» (Київ), «Арсенал» (Біла Церква), «Укрмеблі» (Біла Церква), ФК «Путрівка», «Єдність» (Плиски), ФК «Гагра» (Грузія), «Волинь» (Луцьк). Гравець юнацьких і молодіжної збірних України. Учасник фінального турніру юніорського чемпіонату світу 2001 року в Аргентині. Володар Кубка Грузії 2011 року.

Стожильний «Блохін» з козацького краю Хіба що дехто з уболівальників київського «Динамо» славетних масловських часів може пригадати хавбека дублюючого складу Василя Зеленського, який 1969 року провів один календарний матч і в основній блакитно-білій команді. Зате найвірніші симпатики нашого «Борисфена» згадують його з особливою теплотою. Ще б пак, адже це Василь Антонович Зеленський знайшов для вітчизняного футболу семирічного Колю Наконечного й любовно передав хлопчаку свій нерозтрачений повною мірою талант, збагачений правдивою повагою до Києва та «Динамо».

Нікопольський юнак буквально марив українською столицею й обожнював Олега Блохіна. А щирі та безкорисливі мрії, як відомо, мають здатність, хай і не завжди, збуватися. Так і сталося з Наконечним. Побачив його на сільських юнацьких іграх України інший авторитетний дитячий тренер – Віктор Олександрович Варениця, і без довгих умовлянь забрав Кольку до Щасливого…

Хлопець змалку грав у нападі, забиваючи силу-силенну м’ячів, і рівнявся на Блохіна – він і на футболках, усупереч законам і тренерським настановам, власноручно малював цифру «11», дописуючи й відоме на весь світ прізвище неперевершеного бомбардира. Натомість в «Борисфені» Сергій Юрійович Морозов, оцінивши виняткові фізичні здібності новачка, поставив його до півзахисту. На позиції наступального флангового хавбека минув борисфенівський період Наконечного. Зате в «Арсеналі», куди 20-річного збірника країни запросив В`ячеслав Вікторович Грозний, довелося грати й опорного напівоборонця. Хоча й універсалом хлопець став ще в Борисполі, де Олександр Дмитрович Рябоконь, траплялося, відводив одному з найулюбленіших своїх вихованців роль повноцінного вінгера, який залюбки «баражував» усім правим флангом – від прапорця до прапорця.

Батьки та природа щедро наділили його здоров’ям. Коля готовий був грати зранку до вечора, і за виняткову мобільність його називали «стожильним». Але футбол не буває без травм, і вони, на превеликий жаль, обійти увагою Наконечного не забажали. Свій перший вищоліговий сезон у київському «Арсеналі» наполегливий і всюдисущий хавбек вимушено розподілив на дві нерівнозначні частини. Прем’єрний матч оновленого столичного клубу (після того, як із вищолігового шляху зійшов ЦСКА) Микола Наконечний ознаменував заміною капітана команди Сергія Коновалова і зіграв до перерви в чемпіонаті 12 матчів, ще й забивши м’яч олександрійцям. А все друге коло — лікувався та відновлював ігрові кондиції в рідному «Борисфені».

Повернувшись в стрій наступного турнірного року, доплюсував до вищолігового доробку ще 19 календарних зустрічей і гол «Кривбасу». Однак то вже був інший «Арсенал». Грозний поступово вивів з основного складу Коновалова, Кернозенка, Ковальчика, Клименка та Чернова, замінивши вчорашніх титулярів балканцями та росіянами сумнівної якості. Мікроклімат у колективі став гнітючим, а новий сезон каноніри почали з іншим наставником – Олександром Барановим. Серед тих, кого «вимела» з команди «нова мітла», виявився і Наконечний, який, і це також гірка правда, ніколи не був яскравим взірцем дисциплінованості.

Колишній борисфенівець опинився в «Оболоні», яку ненадовго прийняв його найулюбленіший тренер Рябоконь, і то був останній вищоліговий шанс для багаторічного гравця різноманітних юнацьких збірних України…

Однак фінішувати 25-річним Микола не забажав, адже все його життя, якщо не брати до уваги улюблені ігри в більярд і на комп’ютері, а також майже дитяче захоплення автівками, присвячене виключно футболові. Грати байдуже де і байдуже з ким, аби лишень грати! Цей досвід – основний для Наконечного. За порадами своїх названих братів – Дениса та Максима Стоянів, з якими провів найкращі борисфенівські роки, він скуштував аматорського хліба і побував у новоствореній білоцерківській команді професіоналів. А потім, приставши на пропозицію Анатолія Павловича Пісковця, який мав тренерський епізод у «Путрівці», перебрався до Грузії, де разом з іншим представником Київщини футбольної — Володимиром Ординським вони зчинили справжнісінький фурор, допомігши провінційному колективу з Гагри виграти першоліговий турнір і завоювати Кубок країни. Той же Пісковець, до речі, забрав Миколу пізніше й до «Волині», надавши йому можливість грати в дублюючому складі національної прем’єр-ліги…

Колись Наконечний висловив бажання виступати на футбольних полях до 32 років. Відпущений собі ліміт він вичерпав повністю, зберігши в пам’яті – своїй і вдячних симпатиків – чимало славних епізодів на кшталт аргентинського турне з юніорською збірною та переможного поступу «Борисфена». Однак грати хочеться й надалі, бо футбол і є його життям…

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)