Шістнадцятилітній капітан : Київщина футбольна

Шістнадцятилітній капітан

10.04.2016 Київщина футбольна

Руслан Михайлович БІДНЕНКО (20.07.1981, Ревне Бориспільського району). Перший тренер — В.О.Варениця. Команди: «Борисфен» (Бориспіль), «Динамо» (Київ), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Нафтовик» (Охтирка), «Зірка» (Кіровоград), «Актобе» (Казахстан), ФК «Полтава». Найкращий гравець першої національної ліги 2003 року. Виступав за національну (один матч), молодіжну, юніорську та юнацьку команди України. Учасник фінального турніру чемпіонату Європи серед юнаків 1998 року.

Шістнадцятилітній капітан Хлопець з маленького села, де раніше про великий футбол знали хіба що з телетрансляцій, став капітаном юнацької збірної країни на континентальній першості і зіграв на знаменитому стадіоні «Стад де Франс» проти свого кумира Зідана. Повірити в це й досі не можуть в райцентрі, а що вже казати про скромне Ревне?! Хоча не менш дивно, що й до футболу взагалі Руслан, значною мірою випадково, прийшов майже тринадцятирічним. Авторитетний дитячий тренер Віктор Олександрович Варениця, проходячи повз баскетбольний майданчик, помітив щось особливе в його манері рухатися. Зате надалі прізвище Бідненко пов`язували виключно з народною грою…

Футболіст — професія залежна: дуже важливо знайти свого тренера. Юному Русланові неабияк поталанило, бо в нього повірив не лише Варениця, а й наставник юнацької збірної України Анатолій Іванович Бузник. Останній навіть довірив сільському хлопцеві капітанську пов`язку, хоча поруч були й вихованці вітчизняних грандів. На фінальному турнірі кадетської першості континенту в Шотландії, куди Бузник із підопічними пробилися крізь жорстке сито складного відбору, українці перемогли російських ровесників, а шістнадцятилітнього капітана жовто-блакитних виокремили фахівці. Анатолій Бузник, не боячись глузувань, порівнював Бідненка з великим Зіданом, особливо наголошуючи на неабиякому умінні юнака конструювати колективну гру, а за потреби — застосовувати різні варіанти командного маневру.

Однак настав час переходити до молодіжної збірної країни і з`ясувалося, що новий наставник — Анатолій Миколайович Крощенко — в послугах борисфенівця не зацікавлений. Знаного в минулому форварда бентежили далеко не видатні швидкісні якості Руслана. Змагаючись зі своїми ровесниками, він компенсував ігрову ваду винятковим умінням передбачити можливий розвиток подій і природною кмітливістю. Але на вищому турнірному рівні навіть цього виявилося недостатньо, принаймні на перших порах. І тренера можна було зрозуміти, і хлопцеві — поспівчувати.

Так і тривало становлення Бідненка як професіонального футболіста: в рідній команді він по-праву вважався беззаперечним лідером, а в жовто-блакитні строї зодягалися лише його одноклубники — Андрій Смалько, Микола Наконечний і Денис Стоян. «У національній команді мають грати найкращі, але Руслан Бідненко, один з них, цього права позбавлений», — констатувала неоднозначну ситуацію спеціалізована преса. Однак Крощенко був іншої думки. Натомість «борисфенівський Зідан» тішив уболівальників яскравою грою в першості країни, залишаючись незмінним улюбленцем усіх клубних наставників — Сергія Морозова та Олександра Рябоконя зокрема, і потайки мріяв про кращі часи…

Вони настали завдяки Ігореві Ковалевичу, господареві «Борисфена». Саме він усвідомив те, що талановитому гравцеві, якому вельми дошкуляє психологічна напруженість, можна допомогти різкою зміною декорацій. Тим паче, клуб особливо потребував фінансової підтримки. Так і почалася феєрична операція «Бідненко». На перших сторінках українських газет зарясніли сенсаційні назви повідомлень на кшталт оцього: «Інтер» зацікавлений в послугах лідера «Борисфена». Пресовий тиск виявився таким потужним, що доля можливого трансферу хавбека бориспільської команди опинилася на межі між київським «Динамо» та донецьким «Шахтарем». Останньою краплею в заочній дуелі грандів українського футболу на трансферному ринку стала інформація про те, що завтра Бідненко вирушає до столиці Донбасу для проходження медогляду. Насправді завтра Ковалевич і його популярний футболіст уже сиділи в офісі «Динамо» на вулиці Грушевського, і буквально за п`ятнадцять хвилин зацікавлені сторони ударили по руках…

«Динамо», на превеликий жаль, по-справжньому своїм для Руслана Бідненка так і не стало. Крощенко мав слушність: воістину талановитий сільський хлопець серйозно потерпав од низьких швидкісних якостей. І все-таки динамівський епізод, нехай і короткочасний, виявився щедрим з усіх боків: Бідненко збагатився матеріально й записав своє ім`я до гонорового реєстру чемпіонів України. Більше того, легендарний Олег Блохін, яскравою грою якого насолоджувався за союзних часів батько Руслана, покликав екс-борисфенівця — до речі, першим з Київщини після Андрія Шевченка! — до складу національної команди України, надавши уродженцеві Ревного рідкісну можливість зіграти проти іменитих французів з геніальним Зіданом у складі… А все, що траплялося з Русланом Бідненком пізніше — часті зміни команд уже нижчого рангу навпереміш з болючими травмами та хворобами — варто сприймати як своєрідний пролог до нових сторінок його тісно переплетеного з народною грою життєпису…