Сергій КОЗИР: «Хочу і буду грати!» : Київщина футбольна

Сергій КОЗИР: «Хочу і буду грати!»

20.12.2012 Київщина футбольна

Найкращий футболіст Київської області й володар призу імені Миколи Васильєва за підсумками 2012 року має намір і наступного сезону виступати в столичному регіоні.

— Не зарікаюся й щодо можливої участі в змаганнях на професіональному рівні, однак у «Колосі» нам по-справжньому добре та затишно, — стверджує Сергій Козир. — Колектив дружний, згуртований і конкурентоспроможний, останнього турнірного слова він ще не сказав. Принаймні в планах на сезон 2013 року зазначені й виступи на традиційних зимових турнірах, і участь в обласному чемпіонаті, де ми захищатимемо титул найсильнішого.

— А цьогоріч вірили в командну перемогу?

— Вірили від початку до кінця, хоча насправді конкуренція виявилася затятою. Попри те, що ми відчутно випередили навіть найближчих опонентів.

— Можливо, і Сергій Козир був упевнений, що стане найкращим гравцем року на Київщині?

— Та ні, про це під час сезону й гадки не мав. Значно пізніше, коли пішли такі розмови і побачив своє прізвище серед номінантів, — задумався…

— Якби довелося визначати найкращого тобі, кого назвав би?

— Майже всіх з нашої команди — насамперед. Наприклад, Євгена Чуприну, який чомусь не потрапив навіть до списку 33 найкращих, хоча, на мою думку, був безпомилковий в обороні.

— А з інших команд хто сподобався?

— Найбільше — «Чайка». Командна гра, поставлена тренером Олександром Володимировичем Ігнатьєвим, особливо була чіткою та результативною. Та й лідери борщагівців виявилися на висоті. Василь Бляхарський, зокрема, провів чудовий сезон. Одним з найкращих був і Володимир Богданов. Шкода, що він так і не дограв чемпіонат.

— Київщина футбольна для тебе не чужа…

— Саме з нею пов`язано найприємніші спогади… Хіба можна забути легендарний «Борисфен» Олександра Рябоконя, з яким ми пройшли турнірний шлях од другої до вищої національної ліги!? А тепер — ще й золото обласного гатунку, почесне звання найкращого гравця року… «Колос» для мене також став успішним проектом.

— А початок свого футбольного родоводу не забуваєш?

— Ні. Я вихованець Андрія Леонідовича Броварника. Починав у нього в групі підготовки київського СКА, закінчував у «Хімволокні», 19-річним потрапив до «Оболоні»… Усе пам`ятаю і не забуду, доки житиму. Але я свого ще не відіграв. Хочу і буду грати й надалі!