Однолюб з характером і світлою головою : Київщина футбольна

Однолюб з характером і світлою головою

26.06.2017 Київщина футбольна

Владислав Коба — головний джокер і відкриття цьогорічного сезону.

— Ти увірвався в обласний чемпіонат аматорів, як свіжий весняний вітер. Уже після перших матчів люди тільки й запитували, хто це, звідки він узявся…

— Я киянин, але тато з мамою приїхали до столиці з різних куточків України. Мама — з Івано-Франківської області, тато — з Київської, є таке селище Копилів у Макарівському районі.

— Футбол обрав одразу?

— Я до нього йшов довго, і дорога та виявилася важкою та звивистою. Підлітком упродовж одного року зламав почергово руку та ногу — так обернулася пристрасть до велопрогулянок. Але потім усе налагодилося. Це вже коли потрапив до «Зірки».

— Кого вважаєш своїм першим тренером?

— Едуарда Вікторовича Єропкіна. Усе, що вмію, — від нього.

— Як опинився в «Соколі»?

— Знову ж таки за порадою тренера. Нас там одночасно кілька з’явилося: Бондаренко, Сапоненко, Півень, Федоренко — всі ми є вихованцями «Зірки».

— «Сокіл» не розчарував? Дідівщини в команді немає?

— Що ви, навпаки, старші молодих опікують по-дружньому, а ми стараємось увібрати в себе їхній досвід. Для мене всі, хто встиг багато пограти, — беззаперечний авторитет. Як-от Ємельянов, наприклад. Але головний авторитет, звичайно, — Олег Васильович Самченко, тренер. Його слово для мене — закон.

— Мріяв про команду з професійним статусом?

— Мрію і зараз, роблю все задля цього і вірю, що мрія здійсниться.

— Маєш якийсь колектив за взірець?

— Лондонський «Арсенал». Скільки пам’ятаю себе, уже свідомого, звісно, симпатизую тільки йому.

— Якщо «Арсенал», то й Анрі?

— Анрі — як ікона улюбленого клубу, а найулюбленіший гравець Жиру. За стилем гри він подобається мені найбільше.

— А твій стиль на чому базується?

— Особливої швидкості не маю, реактивного ривка — також. Я прагну передбачити, куди відскочить м’яч, умію боротися в повітрі, використовувати на свою користь корпус, опинятися в потрібний час у потрібному місці.

— Про таких футболістів зазвичай кажуть, що вони мають світлу голову…

— Розумію, що не зовсім скромно, але саме так. Це відчуття, уміння передбачити розвиток подій. Це від Бога, напрацювати його важко, якщо й можливо взагалі. І, звичайно, це ще й характер. А він, як кажуть, або є, або його немає.

— Лондонський «Арсенал» — це й справді цікаво. А що вітчизняний футбол?

— Змалечку симпатизую «Динамо», проте без особливого фанатизму.

— Уявімо, що твоя мрія здійснилася, ти став професіоналом і дочекався запрошення від обох українських грандів. Обов’язково вибереш «Динамо»?

— Ні, це для мене не принципово. І «Динамо», і «Шахтар» особливо бажані.

— Чемпіонат області не розчарував?

— Що ви! Тут особливо цікаво, він сильніший, аніж чемпіонат Києва. Кожного туру очікую з особливим інтересом і навіть хвилюванням.

— Снайпер Коба носа не задер од яскравих успіхів?

— Ні, гадаю, у мене такого ніколи не буде. Ще Едуард Вікторович навчив сприймати футбол, як особливий командний вид спорту. Хоча забивати вирішальні м’ячі, не буду кривити душею, насправді приємно.

— Як проводиш вільний час? Музика, кіно, театр, чтиво?

— Найприємніше проводити його з коханою дівчиною. Ми з Марією вже чотири роки разом.

— Ого, то ти, судячи з усього, однолюб!

— А хіба це недолік?..