Наступник Кирсанова

Олександр Якович ТЮТЮН (14.06.1953, Фастів). Перший тренер – Л. О. Калінін. Команди: «Локомотив» (Фастів), «Рефрижератор» (Фастів). Асистент арбітра ФІФА, арбітр національної категорії. Заслужений працівник фізичної культури і спорту України. Кавалер ордена «За заслуги III ступеня».

Свою першу велику перемогу Сашко Тютюн здобув тринадцятирічним у чемпіонаті  Фастова серед вуличних команд. Він і його ровесники з Кіровської, на очах у своїх батьків, обіграли всіх опонентів. Либонь, саме тоді його мрія про велику гру викристилізувалася в яскраву мету. Життя, проте, ніколи не було прихильним до мрійників. От і Тютюну довелося зіткнутися з неабиякими перепонами. Найкращим футболістом він  не став навіть у Фастові, хоча й грав у найкращих командах міста і був серед тих, хто починав торувати шлях до республіканської бронзи зразка 1981 року. До речі, найпершої республіканської нагороди взагалі для аматорів області. Зате футбольний арбітр Олександр Тютюн зробив насправді значну кар’єру, домігшись того, чого не зуміли досягти до нього інші служителі футбольної Феміди Київщини: він судив матчі вищої національної ліги в полі, а також працював асистентом арбітра в офіційних міжнародних поєдинках.

Першим наставником земляка був авторитетний фастівський суддя республіканської категорії Олексій Петрович Пилипенко. А надзвичайно важливі поради на початку його нового футбольного шляху висловив беззаперечний Метр радянського арбітражу Микола Миколайович Кирсанов та Ігор Олексійович Качар, який очолив обласну колегію суддів у середині вісімдесятих. І вже взагалі дивовижний поворот долі очікував на Тютюна в Москві, де його тепло прийняли легендарний арбітр-фронтовик Іван Іванович Лук’янов, який був особливо прихильним до Кирсанова, і молодий, але вже впливовий в союзній федерації Сергій Хусаїнов. Маючи таку вагому підтримку, штурмувати фахові вершини стало набагато легше. Хоча найважливіше, що було й кому штурмувати. В арбітражі ніякі зв’язки не допоможуть, якщо ти не вмієш судити. Тютюн умів і по-справжньому прагнув удосконалюватися, що й засвідчила результативна робота в другій союзній лізі: його рекомендували до групи арбітрів, які можуть проводити й матчі першолігового союзного турніру.

А коли розвалився СРСР, Олександр Тютюн увійшов до когорти найавторитетніших українських арбітрів і впродовж п’яти сезонів проводив офіційні поєдинки найвищого національного рівня. 38 календарних матчів у головному дивізіоні чемпіонату України – для пори становлення турнірної самостійності, та ще й з урахуванням уже солідного за футбольними мірками віку, показник і справді небуденний. Але й на цьому тлі виокремлюються в арбітражній кар’єрі нашого земляка принаймні дві події, варті підвищеної  уваги. 1994 року, знову ж таки найпершим з-поміж арбітрів області всіх часів, Олександр Тютюн бездоганно відпрацював асистентом на кубковому фіналі «Чорноморець» – «Таврія», склавши гідне товариство своїм друзям по фаху і по життю Сергієві Татуляну і Анатолієві Арановському. А за чотири дні до цього, на тому ж таки київському Республіканському стадіоні, фастівський суддя взяв участь у зустрічі, про яку мріяв змалку – за участю найкращих українських футболістів. І хоча до складу футбольної збірної він не потрапив, але судити гру Лужного, Леоненка, Беженара, Ковальця, Попова, котрим протистояли білоруси з Белькевичем у ролі бомбардира, було почесно і відповідально водночас.

1998 рік став для Тютюна переломним. Помер фундатор обласної федерації Микола Миколайович Кирсанов, і його заступника одностайно обрали головою КОФФ. Такою була остання воля Учителя. Таким виявився й вердикт конференції. Півтора десятка літ Олександр Якович вів Київщину футбольну. За цей період відбулося чимало зрушень, досягнуто фахових і турнірних вершин, упродовж чотирьох років – з 2011 по 2014 включно – Київську обласну федерацію визнавали найкращою в Україні з розвитку аматорського футболу. Серед переможців і призерів офіційних аматорських змагань України зазначені й обласні колективи різних часів: «Гарт» (Бородянка), «Трансімпекс» (Вишневе), «Грань» (Бузова), «Ірпінь» (Гореничі), ФК «Путрівка», ФК «Буча», «Колос» (Ковалівка) та «Чайка» (Петропавлівська Борщагівка). Переможцями та призерами дитячо-юнацьких турнірів були хлопці зі Славутича, Щасливого, Бородянки, Білої Церкви. Грали наші вихованці в усіх національних командах, зокрема і в головній, найпершій збірній; арбітри, продовжуючи справу, започатковану Тютюном, судили й кубкові фінали, і матчі міжнародного календаря…

Олександрові Тютюну насправді є чим пишатися. Але сам він виокремлює з величезного списку колективних досягнень два: на початку 2000-х років область вперше в історії вибудувала повноцінну футбольну піраміду з шістьома професіональними клубами, один з яких – «Борисфен» – виступав у вищій національній лізі, а турнірний сезон став абсолютно цілорічним – починаючи з січневого Меморіалу Олега Макарова і закінчуючи грудневими фіналами традиційного фестивалю шкільного футболу «Футбольні надії Київщини».

Щоранку, за будь-якої погоди, досвідчений футбольний функціонер, заслужений працівник фізичної культури і спорту України та кавалер ордена «За заслуги», починає з оздоровчого запливу в Дніпрі, а завершує день щасливим спілкуванням з улюбленими онуками. Решта часу всеціло віддана справам народної гри. Футбол і справді став сенсом його життя. Саме про це й мріяв юний Сашко Тютюн з фастівської вулиці імені Кірова, купаючись в яскравих променях найпершого турнірного тріумфу.

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)

© Будь-яке копiювання чи наступне поширення iнформацiї лише за наявності гіперпосилання на koff.org.ua