Капітан «золотого» дубля

Олександр Іванович ЩАНОВ (13.07.1924, Іваново, Росія — 06.11.2009, Київ). Заслужений тренер України. Перший тренер — А.В.Жорданія. Команди: «Основа» (Іваново), «Динамо» (Київ), ОБО (Київ), «Арсенал» (Київ). Тренерська кар`єра: «Спартак» (Станіслав), «Прометей» (Дніпродзержинськ), «Авангард» (Харків), «Колгоспник» (Чернігів), «Арсенал» (Київ), «Темп» (Київ). Був у складі команди «Динамо» (Київ), яка 1952 року стала віце-чемпіоном СРСР.

Він народився в пролетарському Іваново — столиці «радянського текстилю та місті наречених», як жартували сучасники, однак одружився в Україні і присвятив їй більшу частину свого великого і плідного життя. Полюбляв наголошувати, що заманили його до Києва українські динамівці, котрі в голодні тридцяті грали в івановському «Динамо» і були загальними улюбленцями тамтешньої публіки. Чого в тих словах виявилося з надлишком — істини чи жарту, сказати важко, однак у веселих бувальщинах, якими Олександр Іванович Щанов обмінювався з Макаром Михайловичем Гончаренком, одним з основних героїв давніх подій, було стільки щирої теплоти, що сумніватися в історичній визначеності подальшої долі російського футболіста не доводилося взагалі. Малий Сашко не просто бачив іскрометну гру «Макарчика» та інших киян у рідному місті — він подавав їм м`ячі! І то була не єдина посмішка фортуни на початку його кар`єри: 17-річний Щанов дебютував у головній команді краю в спарингу з московським «Динамо» і грав проти самого «Михея» — Михайла Йосиповича Якушина!..

Однак Україна, увійшовши до його свідомості з приїздом українських футболістів, уже не бажала відпускати від себе. Юний солдат-червоноармієць, потрапивши до горнила Другої світової не з обов`язку чи з примусу, а зі своєї волі, найлютіше воєнне лихоліття пізнав на квітучій українській землі. Поранений і контужений під Харковом, він опинився з часом у Львові, звідки, уже як футболіст, отримав направлення до головної команди республіки — київського «Динамо». Технічний і мудрий в комбінаційній грі, фізично сильний і загартований, форвард Щанов, як стверджували очевидці, мав стати зіркою союзної величини. На жаль, не став, зігравши лише двадцять календарних матчів у семи вищолігових сезонах: війна з численними бідами наздогнала його і в мирний час. Дошкуляли хвороби і травми, нестерпно боліло коліно…

І все-таки досвідчений і висококваліфікований спортсмен конче був потрібний колективу, який проходив повторне становлення після воєнної розрухи. Щанов став капітаном дублюючого складу і своєрідним «дядьком-наставником» для футбольної молоді. Зіркові в майбутньому динамівці Олег Макаров і Михайло Коман справжню командну школу отримали саме від нього. Та й український футбол, як відомо, збагатився на першу золоту медаль союзного зразка саме завдяки резервістам київського «Динамо», котрі 1949 року стали чемпіонами СРСР у своїй номінації під ігровим проводом Олександра Щанова.

Він і надалі тримав гідне місце в авангарді спортивних подій, нерідко стаючи історичним першопрохідцем. Був начальником київського «Динамо». Одним з піонерів освоєння хокею з шайбою в Україні. Піднімав «футбольну цілину» в неспокійному Станіславі, де його, росіянина за національністю, шанували навіть вуйки з гірських сіл, за людяність і справедливість. Очолюючи дніпродзержинський «Прометей», знайшов для київського «Динамо» талановитого футболіста Анатолія Боговика. І, що найважливіше,  саме Щанов утверджував і популяризував у наших регіонах «Шкіряний м`яч», опікувався юнацьким футболом у Держкомспорті республіки та збірними різних вікових категорій на турнірах усіх рангів. З його легкої руки отримали перепустки до чарівного світу футболу чимало майбутніх майстрів…

Останні двадцять років свого життя він провів у Київській обласній федерації футболу, куди його, викинутого на задвірки жорстокими наслідками горезвісної «перестройки», запросив легендарний Микола Миколайович Кирсанов. «Списані» з обойми республіканських провідників народної гри, але завзяті й освічені, «старики-розбійники», як жартома називали Кирсанова, Петра Івановича Безносенка, Щанова та Дмитра Борисовича Городецького, створили перший в Радянському Союзі госпрозрахунковий футбольний клуб на правах обласної федерації, а ще за кілька років — першими в Україні юридично зареєстрували КОФФ!..

Олександр Іванович Щанов інспектував матчі, надавав методичну допомогу клубам і районним федераціям, створив інститут інспекторів-делегатів у футболі Київщини, і завжди й за будь-яких обставин залишався взірцем людяності та справедливості. Коли ставало нестерпно тяжко, надто під час затяжної хвороби та смерті дружини, — згадував минуле. Вишукуючи в ньому показові уроки для сьогодення. І ніколи, принаймні на людях, не втрачав почуття гумору. Гостям Києва залюбки перекладав назви та написи українською, сміючись, по-своєму пояснював значення слова «цілодобово». А дочекавшись похвали, що так гарно вивчив українську мову, неодмінно розповідав, як писав диктант у Станіславі — це було необхідно, аби обійняти тренерську посаду в тамтешньому «Спартаку». Поруч з ним спеціально посадили завідувача обласним відділом освіти — мав допомагати росіянину Щанову. «І знаєш, яку він оцінку отримав? — докінчував оповідь Щанов. — Четвірку! А в мене — усі п`ять балів»…

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)

© Будь-яке копiювання чи наступне поширення iнформацiї лише за наявності гіперпосилання на koff.org.ua

Рубрика: Новини, Україна
Теги: КОФФ, Київщина футбольна, Олександр Щанов, Перша сотня Київщини футбольної