Кадровий борисфенівець : Київщина футбольна

Кадровий борисфенівець

02.07.2016 Київщина футбольна

Степан Олексійович МАТВІЇВ (10.03.1968, Піщани Львівської області). Перший тренер – Р.М.Гордович. Команди: «Гравійник» (Піщани), «Буг» (Сокаль), «Машинобудівник» (Бородянка), СКА (Ленінград), «Дніпро» (Черкаси), «Борисфен» (Бориспіль), «ЦСКА-Борисфен» (Київ), «Прикарпаття» (Івано-Франківськ), «Волинь» (Луцьк), ФК «Тисмениця», «Торпедо» (Запоріжжя), «Віктор» (Запоріжжя).

Тренерська кар`єра: «Борисфен» (Бориспіль), «Металург» (Донецьк), «Княжа» (Щасливе), «Прикарпаття» (Івано-Франківськ), ФК «Путрівка», «Чорноморець» (Одеса), «Габала» (Азербайджан). Виступав і тренував у вищій національній лізі.

Піщанський хлопчак долучився до народної гри вельми рано і ще підлітком, виступаючи за місцеву команду «Гравійник», пізнав смак яскравого турнірного сходження в особливо популярному на Львівщині колосівському кубковому турнірі. Однак поступити до спортінтернату в обласному центрі не зміг: його забракували як безперспективного для великого футболу. Подався Степан до Підгірців, де працював у рибному радгоспі і паралельно навчався у вечірній школі. Здавалося, чекає на нього заможне і спокійне життя тямущого фахівця та телевізійного уболівальника футболу. Та все змінив переїзд на Київщину. Студент-рибознавець з Немішаївського радгоспу-технікуму потрапив до бородянського «Машинобудівника», з яким працював славетний Віктор Степанович Жилін, і сумнозвісного 1986 року став одним із володарів Кубка Київської області…

Служити строкову Матвіїву випало в далекому Сєвєроморську, але й там він футболу не полишив. Цікаво, що на відомчому армійському турнірі Степан уперше зустрівся з Андрієм Аненковим, який пізніше склав йому гідне товариство на початку тренерської кар`єри. Не забув про кмітливого хлопця-західняка й патріарх українського тренерського корпусу. Жилін регулярно писав листи солдатові Матвіїву, а дочекавшись його демобілізації – запросив до черкаського «Дніпра». На другий сезон юнак став найкращим бомбардиром команди в другій національній лізі й отримав запрошення до новоствореного «Борисфена». Цікаво, що саме Матвіїв був найпершим офіційним новачком бориспільського клубу. На Київщині йому пощастило брати фахові уроки в авторитетних Віктора Михайловича Колотова, Володимира Васильовича Безсонова та Михайла Івановича Фоменка. А ще – виграти друголіговій турнір і завоювати путівку до вищої національної ліги, про яку міг хіба що мріяти, навіть ступивши на професіональний футбольний шлях.

Важко сказати, як склалася б ігрова кар`єра старанного західняка, якби не важкі травми. Однак це – складова великої гри, і не лише він має підстави нарікати на фатум. Значно важливіше, що саме тут, у стличному регіоні, з яким хлопець зріднився, оселившись в Києві, на нього завжди чекали і вірили йому.

Завершивши активні виступи 34-річним, одразу подався в улюблений «Борисфен». Асистент тренера в другій та першій лігах, наставник дублюючого складу, нарешті – тренер основної клубної команди. Такий фаховий шлях пройшов Степан Олексійович у бориспільському колективі, очолюваному Ігорем Капітоновичем Ковалевичем, буквально за два роки. Короткий за часом, але неабияк насичений подіями вищоліговий період у його праці з «Борисфеном» запам`ятався, насамперед, яскравими перемогами над одеською та луцькою командами і, особливо, над укомплектованим переважно чужинцями донецьким «Металургом», а також безкомпромісними, хоча й сенсаційними нічиїми з українськими грандами – «Динамо» та «Дніпром». Матвіїва визнали найкращим тренером місяця, і спеціальний приз вручив йому в Донецьку Мірча Луческу.

Основним фактором, що спричинив ігровий сплеск борисфенівців навесні другого для клубу вищолігового сезону, сам фахівець пояснював особливо тісним контактом з підопічними. Однак ті, хто знав ситуацію достеменно, виокремлюють ще й надзвичайно важливу для професіонального тренера рису, притаманну Матвіїву. Це – готовність експериментувати, зрозуміло — в межах розумного. Тренерська сміливість, на превеликий жаль, властива не всім, навіть найобдарованішим його колегам. А кадровий борисфенівець, як називають Степана Матвіїва на Київщині, так працював і з «Княжою», згуртувавши розрізнений до нього колектив і міцно поставивши його на ноги. Шкода, що плоди цієї цілеспрямованої праці судилося збирати вже іншому тренерському складу…

А втім, Київщину футбольну тренер Матвіїв пізнав не лише завдяки «Борисфену» та «Княжій». Він залишив яскравий слід і в історії ФК «Путрівка», створивши на Васильківщині аматорську команду на професіональних засадах. І вже звідси, збагачений найрізностороннішим практичним досвідом, перебрався до Південної Пальміри, відгукнувшись на пропозицію свого талановитого земляка Романа Григорчука. В успіхах «Чорноморця», який досяг кубкового фіналу і вийшов на міжнародну арену, а трохи пізніше — й азербайжданської «Габали», куди зі своїм штабом фахівців перебрався Григорчук, є й внесок Матвіїва, про що з особливим задоволенням говорять на Київщині.

А він, як і раніше, уболіває за край, що став для нього рідним. Тим паче, що в обласному чемпіонаті не без успіху виступав упродовж кількох сезонів Ярослав Матвіїв, син тренера та його чудової дружини Світлани, яка є справжньою українською Берегинею для родини, залюбленої в народну гру.

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)