Голова династії

Віктор Миколайович ДЕНИСЮК (31.03.1964, Фастів). Перший тренер — В.І.Закусило. Команди: «Рефрижератор» (Фастів) — епізодична назва «Локомотив», «Світанок» (Вінниця), «Фортуна» (Шаргород). Арбітр національної категорії. Перший наставник — О.Я.Тютюн. Проводив матчі вищої національної ліги. Спостерігач арбітражу в турнірній системі ПФЛ.

Денисюки до народної гри були, м`яко кажучи, байдужими. Однак Фастів — місто воістину футбольне, а «Рефрижератор» — його правдива візитівка. Тож і не дивно, що старший син Миколи Денисюка захопився м`ячем, а вже за ним долучився до гри й молодший. Так зародилася нова футбольна династія, друге покоління якої тепер представляє Дмитро Вікторович Денисюк, перспективний арбітр другої національної ліги…

Віктора в чарівний світ яскравої гри привів, як тоді казали, громадський тренер Володимир Іванович Закусило. Міцна статура, високий зріст, рішучість і сміливість в боротьбі за м`яч швидко виокремили хлопчака з чисельного гурту тих, хто мріяв стати партнером уже популярного на той час Віктора Тарасюка. Сімнадцятирічним Денисюк застовпив місце в основному складі «Рефрижератора». Розумів, що авансом, бо тодішні приписи зобов`язували виставляти титуляром у кожній зустрічі місцевого юнака, але й загальної картини він не псував. Приміром, уже в стартовій зустрічі республіканської першості з прип`ятським «Будівельником» якраз новачок, обраний тренером Миколою Івановичем Артюхом з групи кандидатів, забив м`яч.

Учасником «бронзового» для фастівської команди фіналу в Харкові він не став, але вже за рік-два мав ім`я в обласному футболі. Майже півтора десятка сезонів провів за місцевий аматорський колектив, завоював низку призів обласного масштабу — і чемпіонські, і кубкові. Тричі — 1986, 1990 та 1993 років — Денисюк у складі «Рефрижератора» ставав найсильнішим у столичному регіоні. Дочекався й молодшого брата Ігоря, з яким утворив пару надійних оборонців, можливо, найкращу братерську в обласному футболі всіх часів. Особливо вдалим для них був обласний кубковий фінал 1993 року, коли фастівці забили бородянцям аж шість м`ячів у двох вирішальних матчах. Ігор у складі команди, сформованої переважно зі студентів Київського інституту фізкультури, побував у багатьох країнах світу і в одній з них — Німеччині, куди його направив агент-початківець Андрій Головаш, — залишився жити. Грав за «Магдебург», інші регіональні колективи, зараз працює тренером. А голова футбольної династії Денисюків, знесилений тривалою кар`єрою і чисельними травмами, 29-річним розпрощався з улюбленим «Рефрижератором» одразу після  останнього свого тріумфу на обласній турнірній арені.  Він ще трохи поїздив, скоріше за інерцією, на Вінничину, підзаробляючи і намагаючись утримати себе в оптимальному тонусі, однак жив уже новою справою — арбітражем…

Олександр Тютюн, якого Віктор сприймав як названого старшого брата, переконував юнака змінити або принаймні розширити футбольне амплуа давно. Не відпускали гра і бажання штурмувати нові турнірні вершини з «Рефрижератором». Але майже постійне спілкування з арбітром, який уже проводив поєдинки команд другої союзної ліги і вважався одним з найперспективніших у республіці, рано чи пізно мали змінити його думку. Надто наполегливим і переконливим виявився Тютюн. І коли травми буквально замучили стопера «Рефа», а сам клуб опинився в жалюгідному становищі нікому не потрібного жебрака, Віктор Денисюк зробив остаточний вибір на користь арбітражу. Так почалося його сходження на нову футбольну вершину.

Три роки навчався азам суддівства в обласному футболі, перебуваючи під фаховим  наглядом авторитетних земляків Олександра Тютюна та Олексія Петровича Пилипенка і прислуховуючись до мудрих порад іменитих Миколи Миколайовича Кирсанова та Ігоря Олексійовича Качара. Сезон 1997/1998 років став для нього дебютним на всеукраїнській арені. А ще за вісім років, 23 липня 2005-го, відбулася повноцінна прем`єра Денисюка на найвищому вітчизняному рівні. Він провів елітний матч «Ворскла» — «Металіст» у Полтаві (роль асистентів виконували черкащанин Олександр Білорус і запоріжець В`ячеслав Валуєв). Отримавши хорошу оцінку, фастівський арбітр закріпився в особливому списку служителів футбольної Феміди, котрі мають право проводити вищолігові поєдинки.

Прем`єрного для себе сезону Віктор відпрацював у вищій лізі на шести календарних зустрічах. Поступово він набував авторитету і досвіду, його вищоліговий актив уже перевищував десятиматчевий стандарт, особливо важливий для початківця, як несподівано нагрянула біда. Спеціальне медичне обстеження виявило в його крові тромб, і лікарі категорично заборонили надмірні бігові навантаження…

Так рано завершити професію, для набуття якої було затрачено чимало сил і часу, звичайно, тяжко й образливо. Однак Віктор Миколайович Денисюк — особистість і, як кожний сильний чоловік, він стійко пережив удар долі. Футбол уже давно став основною справою його життя. Колишній відомий футболіст і класний арбітр очолює дитячо-юнацьку футбольну школу, турнірні вершини штурмують юні вихованці, шлях арбітра обрав син, який прагне бути гідним представником династії Денисюків. А сам її голова, почавши третій етап своєї футбольної кар`єри з інспектування матчів аматорських команд, уже став офіційним спостерігачем арбітражу в першій національній лізі… 

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)

© Будь-яке копiювання чи наступне поширення iнформацiї лише за наявності гіперпосилання на koff.org.ua

Рубрика: Новини, Україна
Теги: Віктор Денисюк, Київщина футбольна, Перша сотня Київщини футбольної