Футбольні байки від Валерка (9) : Київщина футбольна

Футбольні байки від Валерка (9)

13.04.2014 Київщина футбольна

Усе, про що йтиметься в цьому циклі житейських історій, — правда, чи майже правда. Вони, як нині модно казати, ексклюзивні: я або був їх безпосереднім учасником, або записав почуте з перших уст.

Це своєрідний, без парадної помпезності та категоричних оцінок, літопис футбольної дійсності з відомими особистостями народної гри в епіцентрі подій.

Жертва порядку

Легендарний Віктор Маслов на прізвисько Дід, ставши тренером київського «Динамо» в середині 60-х років минулого століття, взявся наводити порядок у колективі найпростішим способом. «Із завтрашнього дня клубний автобус вирушає від бази рівно о шістнадцятій», — заявив новий наставник футболістам. «А якщо хтось не встиг?” — перепитав з глибини кімнати Віктор Серебряников. «А якщо не встиг, отже, запізнився — тоді мерщій на метро», — сказав, як відрізав, Маслов. І додав після багатозначної паузи: «Суму штрафу за нічим не виправдане запізнення я повідомлю особисто»… Кілька днів поспіль жодних ексцесів не було. Футболісти приходили до автобуса завчасно і всідалися на своїх місцях ще до того, як на виході з бази з’являвся тренер. Але потім трапився справжнісінький конфуз: Маслов не вийшов на місце збору ні о 16.00, ні о 16.10. Зрештою, хлопці наказали водієві рушати — порядок є порядок. І зустрілися з Дідом уже на стадіоні «Динамо», куди він домчався на таксі. Чекали на грандіозний скандал. Однак Маслов вибачився перед футболістами за запізнення і привселюдно віддав адміністраторові четвертак для так званої каси штрафників. Як перша жертва запровадженого ним же порядку…

Накази не обговорюють

Київський «Арсенал», як відомо, заснував Олександр Омельченко. Сказати, що він аж надто симпатизував футболові, не беруся: значно ближчим для колишнього столичного голови все-таки був професіональний бокс. Але домашні матчі канонірів Сан Санич намагався не пропускати. Більше того: повно правний господар Києва не проминав і нагоди висловити свої зауваження безпосередньо керівникам футбольного клубу. Таке трапляється з начальниками вельми часто: вони переконані, що в усіх галузях людської діяльності розуміються найкраще. Тож і меру з якоїсь причини не сподобався арсеналець з вісімнадцятим номером на футболці. Підкликав Омельченко клубного чиновника і, не довго думаючи, наказав: або футболіста звільни з команди, або сам іди геть. А верховні накази зазвичай не обговорюють — їх тільки виконують. Так і розлучився з «Арсеналом» Олександр Косирін, який пізніше став одним з найрезультативніших гравців українського чемпіонату всіх часів і князем стрільців турнірного сезону 2004/2005 років у складі «Чорноморця».

Сімейна версія

Одесити повоєнних років сприймали футбол не тільки з гумором, а й сентиментально. Вони любили його так, як можна любити хіба що свою маму. Про гумористичні перли завсідників одеського стадіону переповідають легенди й досі. Щось, зрозуміло, не витримало випробування часом, а про щось затерзані клопотами сьогодення футбольні нащадки просто забули. Хоча про найвідданішого уболівальника популярного форварда Костянтина Фурса, який виблискував на стадіонах Одеси п’ятдесятих років минулого століття, вам розповість кожний, хто симпатизує і нинішньому «Чорноморцеві». Цей невеличкий чоловічок у старомодних окулярах після кожного голу Фурса вилазив на високі перила і гукав на весь стадіон: «Котя, моя сім’я визнала тебе найкращим футболістом світу!» Це було так щиро і зворушливо, що чергового голу кумира симпатиків одеської команди чекали й справді з подвійним бажанням.