Футбольні байки від Валерка (7) : Київщина футбольна

Футбольні байки від Валерка (7)

30.03.2014 Київщина футбольна

Усе, про що йтиметься в цьому циклі житейських історій, — правда, чи майже правда. Вони, як нині модно казати, ексклюзивні: я або був їх безпосереднім учасником, або записав почуте з перших уст.

Це своєрідний, без парадної помпезності та категоричних оцінок, літопис футбольної дійсності з відомими особистостями народної гри в епіцентрі подій.

Спеціальна місія

Знаменитий Петро Кривоніс, начальник Південно-Західної залізниці, був до нестями залюблений в народну гру. Це з його ініціативи наприкінці 50-х років минулого століття в Україні створили професіональний футбольний клуб залізничників. Базувався «Локомотив» у Вінниці, а тренував представницьку команду Віктор Жилін. І саме він змушений був щовівторка вирушати до Києва з дивовижною для футбольного фахівця місією. Бо цього дня Кривоніс офіційно приймав відвідувачів — залізничників і пасажирів. А людиною він був емоційною та гарячою. Не сподобається щось або розгніває його співбесідник — і прийом обертався на пекло для всіх. От саме в такий момент і з’являвся в кабінеті начальника завбачливо викликаний помічником Кривоноса Жилін. «А тобі що потрібно?» — дивувався головний залізничник України. «Та хочу порадитися з вами щодо тактики на матч із Харковом», — відповідав тренер, і зав’язувалася по-справжньому зацікавлена розмова. Хвилин за п’ятнадцять уже знову спокійний і бадьорий Кривоніс згадував нарешті й про те, що в приймальній на нього чекають люди і прощався з дорогим його серцю футбольним авторитетом. А всі, хто заходив до кабінету вже після Жиліна, виходили звідти в особливо піднесеному настрої… Футбол творив дива й поза смарагдовим прямокутником!

Субординація по-радянськи

Українські футболісти на фінальних етапах світового чемпіонату виступали багаторазово. Колись — у складі союзної збірної, позаторік — самостійною національною командою. Натомість наші судді були представлені на мундіалях одного разу. Та й то все скінчилося плачевно. Мирослав Ступар, іванофранківський арбітр, обслуговуючи матч Франція — Кувейт, опинився в епіцентрі гучного скандалу. Зарахувавши черговий гол європейців, українець так роздратував кувейтську делегацію, що на поле в супроводі численної свити вибіг син короля. Шейх був страшний в гніві, і Ступар… відмінив своє рішення! Після матчу нашого суддю відправили додому, а одна з іспанських газет іронічно прокоментувала його конфуз у дусі тих часів: «Арбітр із країни, де футболом, як і будь-якою галуззю людської діяльності, керують державні чиновники, не міг поступити інакше: субординація для радянської людини — понад усе».

Новий рік

Восени 1953 року на гостини до київського «Динамо» завітав індійський клуб «Іст-Бенгал». Оскільки то був перший в повоєнні роки приїзд іноземних футболістів на береги Дніпра, то стадіон був переповнений глядачами. І хоча суперник виявився слабким — українці забили йому тринадцять м’ячів, настрій у всіх був насправді чудовий. Сподобалося в Києві й гостям. Особливо на святковому банкеті в ресторані «Динамо»: індійців пригощали за найвищим розрядом і наливали по вінця міцної української горілки. Скінчилося все, як і буває в таких випадках, п’яним братанням. Індійці навіть не пручалися, коли захмелілі динамівці розмотали їхні головні убори і порозвішували на стовпах та ліхтарях по всьому шляху до Хрещатика. Там і побачив їх міський голова, об’їжджаючи своє господарство на світанку. «Чи не занадто рано почали підготовку до Новорічних свят?» — запитав він свого помічника, сприйнявши рукотворні прикраси за святковий серпантин… Але той вересневий день і справді виявився для вітчизняного футболу знаковим: відтоді міжнародні матчі в Києві та інших регіонах України стали постійними.