Футбольні байки від Валерка (6) : Київщина футбольна

Футбольні байки від Валерка (6)

23.03.2014 Київщина футбольна

Усе, про що йтиметься в цьому циклі житейських історій, — правда, чи майже правда. Вони, як нині модно казати, ексклюзивні: я або був їх безпосереднім учасником, або записав почуте з перших уст.

Це своєрідний, без парадної помпезності та категоричних оцінок, літопис футбольної дійсності з відомими особистостями народної гри в епіцентрі подій.

Незвичайний гіпертонік

Юрій Ярошенко, відомий за виступами в луганській «Зорі» у 80-х роках, вважався чи не найперспективнішим дублером київського «Динамо». Подейкували, симпатизував юнакові сам Лобановський. Швидкий і невтомний, він і справді вражав іскрометним дриблінгом і гострими фланговими проривами. Проте в основній команді «блакитно-білих» так і не заграв. «Я панічно боявся головного тренера, звідси всі мої біди», — зізнався Юрко вже по завершенні активної кар’єри… Футболіст Ярошенко ніколи не відчував істотних проблем зі здоров’ям. І тиск, що вельми важливо для спортсмена, мав у нормі. Та варто було Лобановському прийти на ранкову процедуру медичного тестування гравців, як тонометр на Ярошенку буквально зашкалював. «Пив учора?» — суворо допитувався тренер, а почервонілий, мов спечений рак, футболіст і слова не міг вимовити від хвилювання. Хоча тиск, як правило, нормалізовувався, щойно наставник виходив із приміщення, після кількох подібних випадків «Динамо» від послуг Ярошенка таки відмовилося. «Якщо він боїться мене, то не гарантовано, що не злякається й суперника в особливо важливому матчі», — пояснив своє рішення Лобановський.

Не за тим дивилися

Молодий закарпатець Іван Яремчук, яскрава футбольна зірка 80-х років, опинився в київському «Динамо» зовсім випадково. Найдивовижніше, що знайшли 23-річного хавбека не селекціонери, а сам Лобановський. Динамівці, пригадував Анатолій Федорович Чубаров, багаторічний адміністратор столичного клубу, зацікавилися одним з гравців друголігового київського СКА. Фахівці довго спостерігали за його грою і в домашніх зустрічах, і на виїзді. Нарешті вирішили показати хлопця й головному тренерові. Лобановський подивився футбол на стадіоні СКА, що на Повітрофлотському проспекті, хвилин десять і мовчки вирушив до виходу. «То як, Васильовичу, беремо?», — поцікавився Чубаров. «Беремо, але тільки того, що грав праворуч», — відповів Лобановський. Так і прийшов у вищоліговий футбол Яремчук. «А як же прізвище футболіста, який не приглянувся Метрові?» — запитую Чубарова. «Хто його зараз згадає», — сумно посміхається мій співрозмовник.

Передматчева настанова

Коли український футбол заполонили чужинці, особливої гостроти набула мовна проблема. Дещо легше було заможним командам з великих міст — вони знаходили тлумачів у місцевих університетах. А в провінційних клубах із скромними статками спілкувалися з легіонерми переважно мовою жестів. Особливу кмітливість в таких випадках демонстрував популярний наставник луцької «Волині» Віталій Володимирович Кварцяний. Якось на передматчевому зібранні він спробував пояснити тактичне завдання темношкірому новачкові. Той тільки плечима стенув, не розуміючи тренера. Кварцяний побагровів. «Форвард?» — запитав іноземця. «Йєс», — ствердно кивнув головою той. Кварцяний показав фішку на макеті: «Голкіпер!». «Йєс», — зрозумів футболіст. І раптом тренер, не відпускаючи підопічного, рвучко кинувся в напрямку фішки, рявкнувши на весь голос: «Гав-гав-гав!»… Аудиторія ледь не вибухнула від суцільного реготу!