Футбольні байки від Валерка (4) : Київщина футбольна

Футбольні байки від Валерка (4)

09.03.2014 Київщина футбольна

Усе, про що йтиметься в цьому циклі житейських історій, — правда, чи майже правда. Вони, як нині модно казати, ексклюзивні: я або був їх безпосереднім учасником, або записав почуте з перших уст.

Це своєрідний, без парадної помпезності та категоричних оцінок, літопис футбольної дійсності з відомими особистостями народної гри в епіцентрі подій.

Нічний дзвінок

Федір Медвідь, отримавши запрошення до союзної збірної на гостьовий спаринг з шотландцями, був на сьомому небі від щастя: зіграти за головну команду країни — заповітна мрія кожного футболіста. Молодого хавбека «Динамо» щиро привітали одноклубники, рідні, земляки. Віталій Хмельницький, звісно, також: вони подружилися ледь не з першого дня знайомства і всіляко підтримували один одного все життя. Та Хмельницький і цього разу не зрадив своїй традиції. «Бережися, Федю, бо шотландці й спідницю на голову надінуть», — напутньо пожартував динамівський пересмішник і, схоже, неабияк зачепив друга за живе… Радянські футболісти в Глазго виграли з рахунком 2:0, а найкращим у складі гостей виявився киянин Медвідь. Його гол, проведений могутнім ударом ледь не з центру поля, світові телеканали прокручували в запису кілька днів поспіль… До Москви збірна повернулася далеко за північ: уболівальники, відсвяткувавши успіх, уже додивлялися треті сни. Футболістів очікував спеціальний автобус, але Медвідь, попросивши затриматися на хвильку, поспішив до міжміського телефону. І роздратований Хмельницький в далекому Києві, немилосердно чортихаючись спросоння, тільки й почув у трубці: «Бачив?!».

Магнітні хвилі

Петро Чилібі, відомий в минулому футболіст, а нині голова Одеської обласної федерації футболу, став очевидцем історії, що потрясла стіни інституту фізкультури воістину гомеричним реготом. Студент-заочник, характерний для спортивного середовища минулих років, отримав екзаменаційне завдання розповісти про магнітні хвилі. Знань, зрозуміло, катма, але відповідати все одно треба, бо викладачі дуже не люблять, коли студент просто мовчить. Тож і він вирішив говорити будь-що в надії таки прибитися до рятівного берега. «Розумієте, — студент нахилився ближче до екзаменатора, — коли кинути у воду звичайний камінь, то й хвилі будуть звичайними. А коли магніт – хвилі стануть магнітними…» Викладач і студенти, що готувалися в аудиторії до іспиту, ледь не повимирали зі сміху.

Серп і молот

Ніщо так не дошкуляло футболові за минулих часів, як вибрики футболістів-п’яниць. Їх безжально штрафували, позбавляли різноманітних благ, усували від офіційних матчів. Але майже завжди прощали, бо насправді класних гравців, як правило, бракувало навіть командам вищої ліги. Тож і тренери змушені були вигадувати все нові й нові страшилки, щоб якнайдовше утримувати любителів оковитої від чергового запою. Найефективнішим, як з’ясувалося, виявився психологічний експромт у виконанні незабутнього Володимира Олександровича Ємця, неймовірно популярного серед уболівальницького люду тренера «Дніпра» 80-х років минулого століття. Коли К., не позбавлений хисту, але недисциплінований футболіст дніпропетровської команди, ледь не протаранив автомобілем гранітний символ пролетарської слави на центральній магістралі міста, Ємець відреагував особливо жорстко. «Ти розумієш, що ти вчинив? — звернувся він до порушника спортивного режиму на загальних зборах команди. — Ти спробував роз’єднати Серп і Молот!»… Оскільки в ті часи більш небезпечного звинувачення, ніж політичне, й вигадати було важко, порушник спокою публічно поклявся, що не питиме до кінця сезону. Страх виявився таким великим, що футболіст обходив звичні забігайлівки десятою дорогою!