Київ знову без Ліги чемпіонів : Київщина футбольна

Київ знову без Ліги чемпіонів

04.08.2011 Київщина футбольна

Український віце-чемпіон не спромігся на реванш і тепер гратиме в Лізі Європи. «Динамо» програло протистояння «Рубіну» в українській столиці, а матч у Казані був елементарною формальністю — і не більше.

Кажучи так, я найменшою мірою думаю про результат, оскільки його спричинили чинники, що й стали вирішальними в євродвобої.

Сьомін у Києві злегковажив «Рубіном», який уже вичерпав ігровий потенціал для командного зростання, і вирішив зіграти з ним так, як грає зазвичай в українській прем`єр-лізі з «Олександрією» чи «Зорею». І помилився, бо насправді й застарілого багажу казанцям достатньо для того, аби поставити на місце розбалансованого суперника з претензіями, що не підкріплені головними факторами сучасного футболу — командною швидкістю, тактичною різноманітністю та колективною згуртованістю.

Марити після цього повноцінним реваншем у татарській столиці могли хіба що футбольні неофіти, бо насправді «Динамо» не мало жодного реального контрагрументу в повторній зустрічі з командою, яка чи не найкраще на одній шостій суходолу вміє зберігати нажите звичним для себе способом у гостях.

«Динамо» під проводом Сьоміна наполегливо, хоча й без особливого зиску, формує специфічний вузькоформатний груповий маневр, який навіть від яскравих флангових гравців на кшталт Ярмоленка та Гусєва вимагає постійних переміщень до центральної осі з очевидним бажанням домогтися конче важливої чисельної переваги саме на цій ділянці поля.

Однак те, що забезпечує цілковитий або частковий ефект у змаганні з організованим далеко не кращим чином опонентом у чемпіонаті країни, обертається переважно конфузом у зустрічах міжнародного рангу і рівня. Бо й таранних якостей Ідейє замало, якщо захисники вишколені на сучасний лад і знають закони командної гри в обороні так, як золотий медаліст — табличку множення.

Переграти таку команду, як «Рубін», можна, якщо розтягнути її тактичні риштування на всю ширину поля і змусити візаві з центральної осі частіше звичайного зміщуватися до флангів. Тоді саме в центрі, до того ж — на всіх без винятку ділянках ігрового майданчика, виникатимуть просторові пустоти, котрі зазвичай і стають перспективними плацдармами для розвитку результативного наступу.

Але «Динамо» з упертістю, гідного іншого застосування, ломилося в зачинені двері, намагаючись пробитися виключно через центр. По-перше, тому, що саме так привчене Сьоміним. А по-друге, тому, що для широкоформатної гри воно не має відповідних виконавців.

Очікувати реального підсилення наступу від флангових оборонців абсолютно марно, бо ні Попов, ні Сильва не мають задля цього ні потрібної швидкості, ні вправності в поводженні з м`ячем. Сильва, здається, взагалі боїться переходити на чужу половину, остерігаючись ривка суперника за своєю спиною, а Попов тільки й робить, що підлаштовує м`яча під робочу ліву ногу, втрачаючи і час, і можливість для продовження наступу. Додайте до цього невміння гравців оборони зробити гостру і зручну так звану першу передачу, а також обмеженість тактичного кругозору в центральних напівоборонців, і зрозумієте, чому поєдинок у Казані був для «Динамо» пустою формальністю.

Таке «Динамо» може вистояти або вибороти потрібний результат. Але витворити його — нізащо.

«Рубін» — «Динамо» — 2:1 (Дядюн, 19, Медведєв, 87 — Гусєв, 90+2). Перший матч — 2:0.