Фіналіст перегонів з Кожанки : Київщина футбольна

Фіналіст перегонів з Кожанки

29.03.2021 Київщина футбольна

Розділ з нової книжки Олеся та Валерія Валерків «Чемпіони Київщини футбольної».

Київщина футбольна в офіційних турнірах найвищого національного рангу була представлена чотирма футболістами і чотирма служителями футбольної Феміди. Найвищого турнірного успіху досяг Юрій Миколаєнко, який взяв участь в останній зустрічі прем’єрного розіграшу Кубка країни з харківським «Металістом». Наш земляк відіграв увесь матч, що тривав аж 120 хвилин і завершився тріумфом одеського «Чорноморця». Своєрідний внесок у кубковий успіх «Металіста» зробила й… білоцерківська «Рось», адже саме там до травневої появи в харківській команді виступав Юрій Миколаєнко, який народився в селищі Кожанка Фастівського району, а футбольну науку пізнавав у київському «Динамо».

У вищій лізі чемпіонату країни, окрім уже згаданого Миколаєнка, засвітилися також Микола Литвин з Чорнобильського району, В’ячеслав Накорчемний – з Броварського та Олег Хвоя – з Києво – Святошинського (всі у вінницькій «Ниві»). Найбільше вищолігових матчів зіграв Хвоя – 16, а найперший наш гол провів у календарних матчах Литвин – 27 березня «Карпатам». Уже пізніше, працюючи тренером у Володарці, Микола Вікторович Литвин пригадував історичний 1992-й: «На жаль, у Вінниці бракувало порядку, що й спричинило кадрову карусель, але й приємного вистачало. Наприклад, моїм одноклубником і партнером був майбутній збірник України Віталій Косовський. В одному матчі ми навіть пенальті – обидва! – не реалізували».

П’ять матчів прем’єрного чемпіонату країни провів арбітр Олександр Тютюн із Фастова, найперший – «Кремінь» проти «Карпат» – 30 березня в Кременчуці. Асистентом арбітра вищої ліги працювали кияни Олександр Балакін, який більшу частину своєї кар’єри провів у Київській обласній федерації футболу, та Віктор Засуха з Васильківського району. Пізніше всі троє співпрацювали в обласній федерації.

Досить вдалим виявився прем’єрний сезон і для найкращої професійної команди Київщини (на той час – єдиної) – білоцерківської «Росі». Головою правління клубу працював Микола Лендрик, тренером – Станіслав Гончаренко, у недалекому майбутньому – один з найвідоміших фахівців українського футзалу. Грали в Білій Церкві насправді хороші футболісти: Фельде, Миколаєнко, Боровик, Майборода, Макаров, Приходько, Нагорний, Сахаров, Шапоренко, Перенчук, Ожегов, Тимофєєв, юний Гончаренко … Однак з кадрами було сутужно з огляду на свавілля федераційних чиновників. «Якось дивимося телетрансляцію матчу з Харкова і за голову хапаємося в розпачі: на полі в майках «Металіста» наші Боровик і Миколаєнко, – пригадував Микола Лендрик. – Як?! Чому?! Хто дозволив?! Однак наші звертання до офіційного Києва – наче волання в пустелі … Безправність і безкарність погубили на зорі незалежності багато команд, і наша «Рось» оговтатися від подібних ударів уже не змогла».

І все – таки сезон 1992 року білоцерківці завершили п’ятими в другій підгрупі першої національної ліги, відставши тільки на очко від третього місця. Цікаво, що один з юних росичів, бучанець Дмитро Борозна, за кілька років дещо несподівано вигулькнув у … Білорусі гравцем тамтешньої молодіжки.

Ще кілька вихованців Київщини футбольної зіграли історичну прем’єру в першій національній лізі: Анатолій Бєляй з Києво-Святошинського району – в хмельницькому «Поділлі», білоцерківці Андрій Зав’ялов та Ігор Нестеровський – в київському «Динамо-2» та житомирському «Поліссі» відповідно, обухівці Микола Апілат і Олег Сумцов – у «Кристалі» (Херсон), їхній земляк Микола Кошинський та бородянець Юрій Костюченко – в київському СКА, а вже згаданий Микола Литвин – у «Поліссі», куди він перебрався з сусідньої Вінниці.

На рівні перехідної ліги, де, до речі, мав змагатися й фастівський «Рефрижератор», але відмовився від пропозиції ФФУ з огляду на брак коштів, яскраво засвітився в макіївському «Бажановці» Роман Заєв з Обухова, партнером якого там був ще нікому не відомий Геннадій Орбу.

Принагідно зауважу, що «Рось» найпершою від Київщини зіграла і в національному кубковому турнірі. На жаль, без успіху – 0:1 від «Карпат» у Львові … 16 лютого. «Грати в офіційному матчі в середині лютого було дивно, ми не були готовими до цього ні психологічно, ні функціонально – на відміну від «Карпат», які подібний досвід мали ще з союзних часів», – пояснював осічку Костянтин Сахаров.