Денис САБАТЮК: «Голкіперами не стають, голкіперами народжуються» : Київщина футбольна

Денис САБАТЮК: «Голкіперами не стають, голкіперами народжуються»

18.11.2025 Київщина футбольна

Легенда Київщини — про себе, своїх кумирів і про колег у спілкуванні з редактором «КФ».

— Денисе, вітання, ви знову зіграли на нуль. Для вас це важливо?

— Доброго дня. Для мене важливіше, щоб команда вигравала! Якби мене запитали, що краще — весь чемпіонат 0:0 або весь чемпіонат перемоги, але з пропущеними м’ячами, то я виберу другий варіант. Однак голкіперу, звісно, приємно покидати поле без пропущених, однозначно.

— Знаєте про рекорди колег? Ваш тезко з «Денгоффа», Старченко, не пропускав упродовж 685 хвилин. Орієнтир для вас?

— Я слідкую за новинами нашого чемпіонату і знаю, що Денис провів майже вісім матчів на нуль. Це насправді стабільний та високий рівень — як для голкіпера, так і для команди в цілому. Я думаю, що Старченко поставив орієнтир для кожного стража воріт на Київщині. Але до рекорду Сергія Погорілого — ще далеко!:)

— А взагалі, голкіпер зазвичай повинен зосереджуватися на особистих досягненнях чи ні? Як гадаєте?

— Я завжди казав: футбол — це командний вид спорту. Без гарних півзахисників і нападників не буде забитих м’ячів, а без хороших захисників і голкіпера годі й сподіватися надійності позаду. Та й без взаємопідтримки не сформується справжня Команда. Одинадцять футболістів на полі роблять одну справу. І мета цієї справи — перемога!

— Актив Сабатюка, п’ять так званих сухих поєдинків, обірвався ситуативно — далі буде навесні, чи так далеко загадувати страшно?

— Далі, у будь-якому разі, буде:) Але ви маєте слушність: на жаль, зараз ми живемо в особливо страшній реальності й не знаємо достеменно, що станеться завтра. Маємо вірити й усіляко підтримувати наших Захисників і Захисниць — і тоді Завтра настане точно!

— Ви один з ветеранів Ліги Київщини, уже розміняли п’ятий десяток. Чи правда, що намітили собі зіграти 300 чемпіонатних матчів — і все. Запитую, бо доводилося чути щось подібне від старших колег.

— Колись, років три-чотири тому, була й така мета. Однак зараз я маю сили та натхнення грати ще і ще, а там уже подивимося — можливо, й 400 матчів буде:) Дати та роки це просто цифри. Раніше як було? Виповнилося тобі 35-38 років, і все, списували. А зараз подивіться: Роналду, Пепе, Модріч — футболісти, котрі своїм прикладом доводять, що це просто цифри і нічого більше. І це я про польових виконавців. А візьмімо голкіперів: Буффон закінчив у 45 років, Пасвер Ремко, страж воріт «Аяксу», грає в Лізі чемпіонів у 42 роки, Фабіо з «Флуміненсе» 45-річним відіграв увесь Клубний чемпіонат світу.

— Денис Сабатюк уже давно в усіх на виду, але без особливих подробиць. Де народилися, як починали, хто тренував вас?

— Народився я в Києві. Починав, як усі мої знайомі нашого віку, — у дворі. Потім були різні місцеві команди, наприклад — «Хімволокно», і різні тренери, котрих уже й не згадаю. І десь в одинадцять чи дванадцять років опинився в «Оболоні», звідки й випустився. Першим своїм тренером я вважаю Григорія Сергійовича Матієнка. До речі, він випускав у тій же «Оболоні» й Шовковського.

— Яку команду, може — і яких партнерів з минувшини, згадуєте з особливою теплотою?

— О, таких команд і таких партнерів було дуже багато, можна й пару сторінок їм присвятити. Якщо говорити про Київщину, то про всі команди залишилися хороші спогади. І «Діназ» пам’ятаю, і «Сокіл», і «Кудрівку», і «Білгород». У всіх командах були чудові тренери та чудові партнери, з багатьма й досі спілкуємося. Та й у «Фортуні» багатьох одноклубників я знаю ще з інших команд. Єдине, про що скажу, — мав змогу з нинішніми тренерами, Бондаренком і Крохмалем, грати в одному колективі, коли ми всі ще були футболістами.

— Чи мали кумира у футболі? Може, й зараз на когось рівняєтеся?

— Колись дуже подобався Петер Шмейхель, і саме на нього рівнявся. Трохи пізніше — Джанлуїджі Буффон. Саме його історія, як він знаходив сили й натхнення працювати та грати, коли вже всього досяг, надихає мене й сьогодні!

— А кого з голкіперів Ліги Київщини виділите і чому?

— Зараз особливо багато молодих і талановитих голкіперів на Київщині, і всі вони заслуговують на компліменти. Бо голкіперами не стають — ними народжуються:) Звісно, скажу про Романа Пазенка: впевнена гра ногами, чого й вимагає сучасний футбол, реакція на лінії та впевненість у собі — недарма саме його визнали найкращим на Київщині. Дуже гарна воротарська лінія в «Денгоффа»: Яковенко, Рум’янцев і, звичайно, Старченко. Така сильна конкуренція піде всім на користь. І ще Юрій Яковчук — Футболіст і Людина з великої літери. Молодій команді КНУБА дуже пощастило мати в своєму розпорядженні такого сильного та вдумливого голкіпера. В епіцентрі подій і Дмитро Іванов — його майстерність, підтверджена роками, та багатющий досвід уже стали в нагоді «Калинівці» на шляху до чемпіонства. Ну і як можна не сказати про Руслана Клименка — ситуативного голкіпера «Білгорода». Як стверджують очевидці, він у кількох іграх пропустив менше, аніж штатні воротарі клубу. Професіоналу байдуже, де грати, — куди тренер поставить, там і користь команді приноситиме:)