Білоцерківець у вищій лізі : Київщина футбольна

Білоцерківець у вищій лізі

15.07.2016 Київщина футбольна

Олександр Адамович ЗАБИШНИЙ (1947, Біла Церква). Перший тренер – В.Є.Малін. Команди: «Спартак» (Біла Церква), СКА (Єнакієве), «Азовець» (Жданов), СКА (Ростов-на-Дону), «Уралмаш» (Свердловськ). Виступав у вищій союзній лізі.

Білоцерківець у вищій лізі Біла Церква повоєнних років мала напівштатний футбольний клуб «Спартак», який, в основному, й представляв область на республіканській турнірній арені. Чому напівштатний, зрозуміти не важко. Місто, як, до речі, й Київщина в цілому, своєї команди майстрів не могли мати, бо не потрапляли до відповідного спортивного реєстру з огляду на концентрацію футбольних сил і коштів у столиці, яка виконувала ще й роль обласного центру. Тому спартаківську команду формували з так званих звільнених футболістів, а фінансували – з кошторису однойменного міжрайонного спортивного товариства. Вагомих досягнень в офіційних республіканських турнірах вона не домоглася, грали в ній переважно варяги, але саме завдяки «Спартаку» в Білій Церкві з`явилося чимало місцевих талантів і деякі з них, як-от брати Олег і Леонід Щупакови, зажили навіть слави правдивих українських зірок…

Міг стати таким і молодший від них майже на десять років Олександр Забишний. Слава про хлопця, неабияк обдарованого фізично і з очевидними ігровими задатками, поширилася не лише містом, а й областю в цілому вже на початку шістдесятих років. А 1965-го випускник середньої школи №5 в складі збірної Київської області став чемпіоном Української ради добровільного спортивного товариства «Спартак» серед юнаків. У фінальному турнірі, що проходив у Харкові, наші земляки розійшлися миром з однаковим рахунком 1:1 з одеситами та волинянами, але несподівано для всіх обіграли у вирішальному матчі господарів з мінімальним результатом, а переможний м`яч забив Забишний. Саме його й визнали найкращим гравцем турніру. Готував юнаків до спартаківських фіналів білоцерківець Валерій Євсейович Малін, якого більше знали як Валентина, а партнерами Сашка були ще троє білоцерківців – Карпунін, Клочко та Ригас…

Харківський турнір і визначив майбутній футбольний шлях Олександра Забишного. В усякому разі, рідне місто він полишив майже одразу, не погравши за улюблений «Спартак» бодай більше року, і на певний час його сліди загубилися. Подейкують, що хлопець виступав за локальні армійські колективи, і вже там його запримітили тренери ростовського СКА. Хоча за іншою версією, обдарованого юнака, добре відомого київським фахівцям за виступами в юнацьких і школярських чемпіонатах України, хтось з тамтешніх футбольних діячів порекомендував колегам із Ростова-на-Дону як свого вихованця.

Але насправді до Ростова-на-Дону білоцерківський талант потрапив з Донбасу, де загартувався на хорошому аматорському рівні. Забишний був статурним і сильним, зростом аж під 190 сантиметрів, а ще – непоступливим і по-спортивному бойовим. Спочатку його витримали, як хороше вино, у резервному складі. А 1971 року – почали підпускати до головної клубної команди. Вихованець білоцерківського футболу, виступаючи в амплуа опорного хавбека чи стопера, устиг зіграти три календарні матчі у вищій союзній лізі і ще три – в кубковому турнірі, отримавши схвальні відгуки фахівців. Але травма вибила Сашка з обойми, а тривале лікування притлумило інтерес до нього з боку тренерського складу СКА…

Наступний сезон українець провів уже в іншому російському клубі – свердловському «Уралмаші», який ще кілька років тому також був елітним, і зарекомендував себе насправді сильним виконавцем. Це підтверджують і кількісні показники: 33 матчі та три голи – небуденні персональні цифри для новачка як команди, так і дуже сильного за складом першолігового турніру. З`ясувалося, що саме «Уралмаш» – його команда. Забишний провів у ній майже шість сезонів, стало виходив у старті, забивав, але найважливіше, що він справно виконував обов`язки «руйнівника», непоступливо виборюючи м`яча і в повітрі, і на газоні. Землякам особливо запам`ятався його гол у ворота львівських «Карпат». Однак загалом «розчинився» білоцерківець в першій лізі. Мав, щоправда, спокусливі пропозиції з вищого дивізіону, але в останній момент, як фатальний збіг обставин, зводило нанівець усі домовленості чергове ушкодження.

Травми переслідували Забишного впродовж усієї кар`єри і таки пришвидшили його розставання з великою грою. Свій останній матч він зіграв 1977 року. Тридцятирічним повернувся до рідного міста з дружиною, яку знайшов для себе в Сочі, однак до футболу не повернувся. Ще за кілька років Олександр Забишний з родиною виїхали до США і про нього поступово забули навіть на малій батьківщині…

(З ІСТОРИЧНОГО ЦИКЛУ «ПЕРША СОТНЯ КИЇВЩИНИ ФУТБОЛЬНОЇ»)